Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

[8] Між іншим, захоплювався власним салон-вагоном і пильнував його, як «зіницю ока».

[9] Своїми переконаннями – далекий від цього дражливого кольору.

[10] Підпорядкувати Божка не повелося.

[11] Треба зазначити, що вще до 11-12.VІІ. червоні здали собі справу з ситуації й почали скупчувати сили в районі Ярмолинці-Городок, тим і з'ясовується їхній опір Запорожцям у боях під Ярмолинцями (спочатку вони з Гусятинського напрямку повернули назад свої частини, бачучи відсутність із цього боку небезпеки для себе).

[12] Бажано побачити в друку міркування отамана Коновальця і його начальника Штабу, щоб докладніше освітлити це питання.

[13] В цей час на чолі волинської групи поставлено пор. Осмоловського, полк. Петрів перебрав посаду воєнного міністра.

[14] Телеграму ч. 3715 подали ми цілком.

[15] До того ж, Запорожцям не вистарчало мушкетних набоїв: вони потребували 300 тисяч, надіслано 9 тисяч.

[16] Див.: О.Левицький. Галицька Армія на Великій Україні, стор. 9.

[17] В бою загинули командир 2-го куреня й командири 1, 2 й 3 сотень, ранено командира 5-ї сотні.

[18] Мушу пояснити, що зауваження роблю на підставі тільки тих документів, які у мене є, і, можливо, що помиляюся, тому бажано від СС і Волинців отримати докладніші відомості.

[19] 5-та Галицька бригада в наступі на Чорний Острів діяла окремо тільки 4 доби, також і частини 2-го корпусу в боях 21-22-го грали допоміжну ролю, головним чином, резерв.

[20] Це був генерал обережний, що пильнував державного скарбу та добробуту своїх підлеглих. Для всього персонального складу своєї армії ген. Юденіч приховав у банках відповідну квоту, яку кожний співучасник або його родина при ліквідації армії, на випадок неуспіху, мав змогу одержати й забезпечити своє існування хоч на перші часи.

[21] Звітував полк. Капустянський.

[22] Характеристику В.Тютюнника, цього видатного старшини, нами подано, див. І-ІІ чч. «Походу»

[23] Так само й отаман Андрій Мельник уже більш як 1,5 місяці не був при ШДА; перед Проскурівською операцією він вернувся до групи СС, як помічник отамана Коновальця.

[24] Набої надсилалося цілим групам в такій максимальній кількості, як 30-50 тисяч мушкетних, 500-600 штук гарматних.

[25] Це наші міркування. Документів про зв'язки Ю.Тютюнника з 1 і 3 Галицькими корпусами не маємо, і мотиви непідтримки ним 3.VІІІ. отамана Божка нам достеменно невідомі.

[26] Кiннота 8-ї дивізії (полк Костя Гордієнка) порівнюючи слабенька і до того ж не мала гармат.

[27] Характеристику ШДА – див. ч. І. «Походу»

[28] Характерно, що румунське командування завжди підкреслює своє бажання зноситися з військовими представниками, а не з агентами нашого Уряду (див. Додатки: доповідь полк. Удовиченка ).

[29] Про перебіг переговорів – в окремому Розділі.

[30] Треба сказати, що в державній Інспектурі був невеликий відсоток людей чесних, відважних і переконаних; вони намагалися допомогти справі, та проте, прищеплення армії цієї зайвої інституції було шкідливе з своєї натури (докладно про державну iнспектуру – в ІV-й частині нашої праці).

[31] Генерал Сінклєр, ранений під час великої війни, запрацьовувався майже до того, що умлівав. Також перевтомилися й решта старшин Генштабу й старшин 1-го Генкварту.

[32] Треба взагалі відмітити яскраву постать полк. Альфреда Бізанца. Це молодий, здібний старшина, німець з походження, чесний Галицький патріот з переконання. Полк. Бізанц звертає на себе увагу рішуче в усіх боях. Бойове щастя часто до нього усміхалося.

[33] Згідно з проєктом Польсько-Української умови, Шепетівка лишилася за нами.

[34] Між 13 і 15 серпня Польське командування надіслало Наддніпрянській армії безкоштовно цінний презент – транспорт вогнеприпасу, сповістивши про це через юз В.Тютюнника.

[35] За героїчні бої під Вапняркою, надзвичайну стійкість та витривалість 3-ї дивізії, їй надається назву «Залізної».

[36] Генштабу полковник Євген Васильович Мішківський працює на відповідальних посадах, в Українській армії ще з 1911 року. Він брав діяльну участь в організації Галицької армії і в керуванні нею під Львовом, на посаді Шефа Штабу НК ГА. Далі його було призначено Начальником Штабу Східнього фронту в Наддніпрянській армії. Полк. Мішківський справжній богатир тілом і духом, людина нестримної енергії, великої працездатності й лицарськоі вдачі. Надмір енергії навіть трохи шкодив йому. За всяку працю Євген Васильович хапався сам; правда, все кипіло в його руках, але підлеглі призвичаювалися покладатися на свого начальника і, коли він відходив від праці, то справи гальмувалися. Цей вельми хоробрий старшина був смертельно поранений ворожим стрілом в героїчній сутичці під Чорним Островом в 1920 році. Українська армія через його смерть зазнала тяжкої втрати.