Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

2. Всі сили нашої армії скупчуються для нанесення удару Вапнярській групі ворога. Але, на жаль, скупчування дуже гальмується через відсутність ешелонів і належного руху на залізницях. – Плян Штабу такий: група полк. Удовиченко (3 дивізія, 11-та Галицька бригада й 9-та дивізія), – їм поставлено завдання активно прикривати Вапнярку. До полк. Удовиченка в район Тульчина вже прибули з Могилева його запасні частини. 25.VІІІ ввечорі туди ж зосередиться Північна дивізія, вивантажившися на ст. Журавлівка. Походним порядком із Станіславчика скупчуємо в район Тульчина й 2-гу дивізію. Сюди ж, ми гадаємо, 27.VІІІ встигне скупчитися й решта Волинської групи. Цими трьома дивізіями Волинська група поведе наступ і ударить на праве крило й тил ворога. Перевозити ж на Христинівку Волинську групу небезпечно, бо бої точаться на південний схід від Вапнярки верст за 16.

Між іншим, перевезення йде дуже мляво: за два тижні з Війтівців-Чорний-Острів перевезено в район Жмеринки всього 5 ешелонів, а треба 16-17. Київська група має дотик з Денікінцями. Їй наказано одну дивізію з Яроватки рересунути на Умань і стати у вихідне становище для можливого маневру на південь, на залізницю Рудня-Гайворон-Голованівськ. Зараз відтягати 12-ту дивізію з Тального на південь неможливо з політичних умов (ще не з'ясовано взаємовідносин з Добрармією). Таким чином, усі свої сили ми скупчуємо для удару, не залишаючи навіть резерви в Жмеринці. Затримка лише за належним рухом залізниць; брак вагонів не дає змоги подати ешелони для УСС. Тому було б добре витягти частину ешелонів з Галицької армії».

Полковникові Капустянському персонально здається, що становище на Вапнярському напрямку досить серйозне; але незагрозливе, бо відпорна сила наших частин значна, а ворог мусить підупасти духом – наслідок поразки большевиків на Україні. Навіть тимчасове захоплення ними Вапнярки, якби не витримав Удовиченко до скупчення резерв, не загрожує Жмеринці, бо ми контрнаступом відкинемо ворога на південь, тільки нам потрібні набої і набої. Безумовно, скупчення ШГО бригади УСС дуже бажане, бо дасть твердість нашому становищу. Взагалі, проти Удовиченка зараз сил більше, ніж на Київському напрямку, але сподіваємося дати собі з ними раду.

Визвольна боротьба 1917-1921 років

Про епохальні події визвольної боротьби на українських землях існує вже багато літератури; на жаль, наукових, систематично укладених творів надруковано незначну кількість, і вони, здебільшого, не охоплюють справи в цілому.

Трудність історично-наукового досліду цього переходового періоду полягає в тому, що:

1) Українська Визвольна Боротьба була лише епізодом, правда, дуже важливим, у циклі скомплікованих подій, що захитали були рівновагу на европейському континенті – бо ж тоді шаліла довготривала світова війна, а українські землі були лишень однією з її численних, хоч і маркантних, арен.

2) На просторах Росії вибухла велика революція та з'явилася нова сила – чинник світового значення – большевизм, що огнем, мечем, нечуваним досі в світі терором та новими, привабливими соціяльними, а при потребі – й національними гаслами підпорядкував собі народи бувшої Росії, затруюючи своїми гаслами також робітничі маси і частину інтелігенції Европи.

3) Світові переможці – антантські потуги – творили нові політично-стратегічні системи, перекроюючи мапу Европи, щоб надійно закріпити висліди своєї перемоги на довший час. Українська держава їм до цього здавалася перешкодою. Ослаблена Німеччина намагалася втятти в орбіту своїх політичних впливів комуністичну Москву, щоб, за її допомогою, захитати знутра виснажені війною держави переможців.

Отже, світова війна (головно ліквідація її), велика революція, боротьба народів за національно-державне відродження, шукали своєї розв'язки на Сході, особливо на українських землях, створюючи там дуже скомпліковану ситуацію.

Тому нашу визвольну боротьбу необхідно розлядати на тлі цих різнобарвних і важливих явищ, як один із її складників.

Воєнні події їх розгін і темп, а нарешті, висліди збройної боротьби на наших землях значною мірою залежали від політики та характеру соціяльної й національної революції. Зокрема, на перипетії боротьби мали вплив програми, пляни та світогляд українських партійно-політичних угруповань і інтелігенції. Поважного значення також набирали закони традиції й державницько-імперської інерції Росії.