Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Взагалі, ми вважаємо за помилкові ті історичні методи досліду нашої визвольної боротьби, які розглядають події того часу та подають свої оцінки під кутом сучасних понять, культурного рівня та свідомости інтелігенції й народніх мас, часто не досить узгляднюючи ситуації та обставини, за яких точилася боротьба (ми вже не говоримо про партійну літературу з її однобічно-викривленим освітлюванням подій).

Така метода не може дати критеріїв та можливости добре зрозуміти істоту цієї боротьби, її форми та справжні причини остаточних її вислідів, навіть і в тому випадку, коли дослідник оперує категоричними та часом ідеологічно-правильними і безкомпромісовими твердженнями. (Це головно стосується однобічної оцінки доби Центральної Ради).

Бо ж Центральна Рада, мимо своїх помилок, доконала великих діл, здобувши чотири скрижалі (Універсали) українського національно-державницького Відродження.

На маргінесі цих тверджень зробимо підсумок операціям об'єднаних армій в липні й серпні 1919 року.

В середині липня наша збройно-революційна сила зосередилася на Кам'янеччині.

Характерно, що саме в критичний момент до ШДА; майже в той самий час, із різних сторін наспіває допомога:

1) З Заходу прямує через Збруч регулярна 50-тисячна Галицька армія, після свого тяжкого, але плянового відвороту;

2) З бурхливого Півдня до Копайгорода наспіває 14.VІІІ повстанча група отамана Юрка Тютюнника з 3.500 чоловіка. Вона пройшла 1.000 кілометрів із боями в ворожому запіллі;

3) Так само, майже з усіх районів Правобережжя й Київщини та Чернігівщини, подають нам руку допомоги повстанці-отамани, відмовляючнсь від своїх дотеперішніх помилкових, короткозоро-амбіційних поступовань.

Таким чином, у Кам'янці 14-16 липня 1919 року відбулася двохгранна й велика історична подія:

1) Братерським об'єднанням Українських армій для спільних операцій фактично й маркантно було не лише заманіфестовано, але й здійснено на побоєвищах деклярацію Директорії з дня 3 січня 1919 року;

2) Підпорядкуванням Головному Отаманові с. Петлюрі і його штабові повстанських, до тепер ворожих нам, отаманів: Ю.Тютюнника, що був Начальником штабу повстанського війська Григор'єва, отамана Зеленого, Ангела та інших, [72] [50] Книга І. створено єдину збройно-революційну українську силу.

Український народ і, зокрема, ми «стара і молода война» і революційні борці повинні, на нашу думку, цю історичну, стратегічно-політичну подію шанувати й святкувати, як світлу традицію і категоричний дороговказ для сучасних і прийдешніх часів.

На просторах Росії почався вирішальний змаг (див. розд. ХVІІ ) Україна зі своєю 100.000-ною армією мусіла взяти в ньому активну, відповідальну участь, як один із важливих чинників. Узгляднюючи ситуацію, ШДА в Кам'янці висовує перед представниками Антанти добре обгрунтований плян загального наступу на большевиків (див. розд. ХVІІI ). Здійснення цього пляну спричинилося б до повалення большевицької влади в Росії і уможливило б Україні оборонити свою суверенність – а людство, зокрема народи Росії, не переживали б страхіть другої світової війни і небезпеки поширення комунізму на весь світ. [73] [51] На жаль, ген. Денікін, замісць опертися на міцну підтримку Української армії, та стягнувши всі сили докупи, марширувати через Орел на Москву, повзяв безглузде стратегічне рішення: «забезпечувати лівий фланг Добрармії війною з Україною». Тим зруйнував і наш фронт, і свій переможний похід. Теж маршал Пілсудський волів ліпше мати сусідом слабу червону Москву (як він думав), ніж незалежну Україну і національну Росію. Тому поляки на большевицькому фронті тримаються вичікуючи. (Кутчеба «Виправа Київська в 1920 р.») В дальшому Пілсудський листується з Ф.Дзєржінським, який почасти спричинився до підписання зрадливого для України польсько-Ризького миру в 1921 році.

Реалізуючи свій плян, Українські армії ставлять своїм завданням, як перший етап звільнити Правобережжя і оволодіти столицею. Вони, розширивши пляцдарм і підготувавши передумови для генерального наступу, на протязі 20 днів переводять блискавичну офензнву і підносять великі перемоги; вони спромоглися: нанести рішучу поразку червоній армії на головних напрямках Правобережжя. 30.УІІІ бравурною атакою оволодіти Київом, в районі Вапнярка оточити і розторощити 45-ту і бригаду 47-ї червоних дивізій. Решті ж південної большевицької групи: (58-му і бригаду 47-ї дивізії) відрізати шляхи відвороту, створивши передумови до їх ліквідації. У висліді все Правобережжя, з портами Чорного моря, опинилося б у скорому часі в наших руках. В Київі військового припасу і зброї вистарчило б на оснащення півмільйонної української армії.