Теодор Микитин - Полковник Семен Височан

Ярмарки на коні відбувалися кожного місяця, до Галича іноді приїжджали купці з Польщі, Моравії та Німеччини, і тоді ціни зростали вдвоє.

Раптом цигани заметушилися, загалайкали, обступили молодого вершника, що, розсівшись у сідлі, з погордою позирав на гамірливу юрбу. Він був приблизно тих років, що й Семен, а одяг, кінь та зброя свідчили про заможність шляхтича. Слідом за ним слуга вів двох породистих каштанів, що, нашорошивши вуха, злякано косились великими випуклими очима на всі боки.

Кілька циганів побігло до своїх возів-халабуд. Біля однієї, звісивши сумно голови, ліниво одганяли хвостами мухи дві худі булані коняки. Цигани злодійкувато озирнулись, понишпорили у кишенях, всунули коням щось у морди і міцно стиснули їх руками. Булані довго, вперто відмовлялись від «ласощів» і, врешті, проковтнувши, потяглись до відер з водою. їх, мабуть, дуже запекло щось у нутрі, бо вони пили довго, захланно, гладшаючи просто-таки на очах.

«Ласощі» вплинули на них чудодійно, бо, напившись, вони голосно заіржали, затанцювали, нап’яли мотузки, якими були прив’язані до халабуди, а їх очі запливли кров’ю, як у молодих огирів. Зараз це й справді були не коні, а змії, і цигани насилу привели їх до шляхтича.

Булані, видно, йому сподобались, бо він сплигнув з сідла і пильно став до них приглядатися, лаючи при тому крикливу циганську юрму. Шляхтич захотів пересвідчитися, як коні ходять у запряжці, і циган вмить запряг їх до халабуди, яку обсіло стільки циганок і циганчат, що вона аж затріщала. Булані весело форкнули, хвацько махнули головами і рвучко рушили з копита. Шляхтич, примруживши очі, задоволено посміхнувся. Він, мабуть, знайшов те, що шукав.

Семен, який весь час спостерігав за циганами, обурений їх ошуканством, торкнув коня і під’їхав до шляхтича. Йому не шкода було шляхетських грошей, але нечесність мусила бути покарана.

— Ці люди обманюють вашмосць, — показав на циганів. — Коні старі, з ганджами, але їм дали з’їсти щось збуджуюче. За годину, як охлянуть, то й порожньої халабуди не потягнуть.

Цигани злобно загалайкали, але суперечити Семенові не посміли. І одяг, і шабля свідчили, що перед ними шляхтич. А за образу шляхетнонародженого чекали батоги і магістратський льох.

Шляхтич незадоволено позирнув на Семена.

– Єй же, єй, вашмосць! Прошу не вважати мене таким недотепою, якого навіть циган може обманути, — озвався з досадою. — Хоч я і молодий, але на конях розуміюся, ще й інших можу навчити!

— Послухайте їх, — озвався слуга, показуючи на Семена, — то для нас обох буде краще. І вас старий пан не лаятиме, і мене за вашу нетямущість не одчухрає.

— Замовчи, хлопе! — верескнув шляхтич, замахнувшись нагаєм, але слуга вчасно відхилився.

— Як це хлопство роззухвалилось, — поскаржився Семенові. — Вчить свого пана. Я тобі вдома це нагадаю! — погрозив слузі.

— За віщо його карати, коли він хоче вам добра? — заступився за слугу Семен. — А послухати розумної ради не сором.

— Базилі Закревський з Братковець обійдеться без хлопських рад! — скипів шляхтич. — Хай їх слухають ті, у кого свого розуму немає,- з викликом позирнув на Семена. — А хлоп небитий обростає салом і ледащіє. Але, вашмосць, певне, не посесіонат [6] Поміщик. , що того не знаєте. А тому прошу не втручатися у чужі справи, — повернувся до Височана спиною.

Рука Семена сягнула до шаблі, але зупинилася на півдорозі. Магістрати суворо наказували тих, хто порушував спокій ярмарків та торгівлі, і навіть шляхетство тут недопомагало. Бешкетність накликала лиху славу на місто, лякала заїжджих купців, шкодила торгівлі, позбавляла міщан заробітків, а магістрат — прибутків од податків.

Боячись, щоб гнів не переміг розсудливості, Семен торкнув коня і, супроводжуваний насмішками циганів, швидко від’їхав. Зараз він навіть був радий, що цигани обдурять бундючного шляхтича.

За хвилину, оддавши циганам каштанів та доплату. Закревський став власником буланих.

Цигани радісно загалайкали і ніби кудись кваплячись, цілим табором покинули торговицю.

Коло полудня торг припинився. Хто що мав купити той купив, крамарі закрили крамниці, м’ясник: — ятки, і народ став розходитися. Залишивши непроханих коней на наймита Гарасима, Семен подався до міста — замовити у зброяра Продуна мушкети для нових побратимів.

Кузню та ливарню Семен застав зачиненими, а самого Продуна зажуреного та пригніченого.

— Доконали мене гаспидські пани райці,- поскаржився Семенові зброяр, і його обличчя нервово засіпалось. — Закрили зброярню.