Іван Білик - Цар і раб

Архелай сьорбнув, але потім підняв амфору з триноги біля дверей і заходився пити просто з шийки.

— Що з тобою?.. — Елена була вражена його вчинком.

Архелай уставив амфору гострим дном в обруч триноги й підійшов до Елени. Від нього тягло вином, і вона спробувала обережно випручатись, коли Архелай узяв її в обійми. Молодий гектарх просто душив її, Елена піддалася його грубим пестощам, але в сей час до таламуса ввійшли обидві роби, й Архелай пустив Елену.

Від випитого в нього трохи паморочилось у голові й люди та речі в Елениній опочивальні здавалися нечіткими й примарними, але думка, вивільнившись із пут узвичаєних ритмів, запрацювала ясніше. Чорнява кругленька невільниця Елени з гарними очима й кумедним ім'ям глянула на нього так безневинно й щиро, аж Архелаєві тьохнуло всередині. Власне ж, подумав він, ся роба привела мене в сей дім за смугастими мурами. Він же, приголомшений олімпійською красою господині, досі навіть не роздивився на смагляву кругловиденьку німфу.

— Клео, дитино моя, — почув він голос Елени. — Піди вберись у щось пристойніше.

Архелей усоромлено відвів погляд од Клеопатри. Дівчина була вбрана досить гарно, як для роби, й се вимовлення господині могло викликати подив.

— А ти, Раїс, піди допоможи Ніневії, — знов сказала Елена. — Скаржилася, що креветки дуже дрібні й не встигне звечора їх перебрати.

Дівчата вийшли, Клео бігцем, а Раїс — повагом, наче родовита пантікапейка, та се сьогодні не вразило Архелая. Він пильно глянув на господиню, яка, сівши на сідець точеного скіфського кужеля, пряла вовну. Веретено з шиферним прясельцем унизу хурчало рівно й успокійливо, тягнучи по собі тонку волохату нитку, й Архелай дивився на неї доти, поки й увійшла Клеопатра. Сяйнувши на нього спідлоба, вона зашарілася й примостилась коло Елени:

— Я не підбиватиму тобі, люба моя?

Елена мовчки посунулась, і сей її рух змусив Архелая глянути на неї по-новому. Дорогий золотавий хітон з безліччю складок і згинок вигідно підкреслював стрункі дозрілі форми її тіла, й він подумав, чи кохає сю жінку, яка своєю вродою могла б змагатись із найліпшими афінськими подобами Артеміди. Земна краса Клеопатри не могла рівнятися з її олімпійською витонченістю й отим величним спокоєм мудрих очей, від чиїх променів у нього по спині часто бігали мурашки.

Але й на круглощоку смаглявку Клеопатру не можна було дивитися спокійно.

Сьогодні — день сумнівів, спробував пожартувати сам із собою молодий гектарх. — День загадок фіванського Сфінкса. Та й се ні до чого не призвело, й Архелай дивився й дививсь на двох дівчат, які пряли, звісивши босі ноги з ложа.

А що було б, — знову подумав Архелай, коли б я піддався чарам отієї гірської німфи й не зустрівсь із Еленою?..

Се було теж одним із запитань Сфінкса, й Архелай вирішив надати право відповіді велемудрому Едіпові. Ощасливлена увагою Клеопатра дзвінким голосом розповідала про залицяння німфейского купця Евтихія, дуже дотепно передаючи його грубі моряцькі жарти, Елена щиро сміялася з витівок своєї роби, закликаючи й Архелая посміятися з ними разом. А він лише чемно всміхавсь і думав, що буде далі.

По годині часу Елена підвелась і, глянувши на нього ласкавим сумовитим поглядом, сказала:

— Ви ще посидьте, а я маю залагодити одну справу… — Й кинула вже через плече Клеопатрі: — Я буду в ґінекеї, дитино моя…

Після її слів Архелай не швидко стямився. Елена давала йому повну волю дій, се й розчулювало, й викликало несвідомий спротив. Жінки ревнують лише до справжніх суперниць, пригадалися йому слова з Анакреонта. Коли ж певні своєї сили, то дозволяють чоловікові будь-які вільності.

Елена лишила їх сам на сам, сповнена чуття зверхности, та се лише роздратувало Архелая. Коли в дворі затихли всі звуки, він підійшов і грубо схопив тремку й нашорошену Клеопатру за плечі. Веретено випало в неї з рук, точене кам'яне пресельце розбилось і з жалібним зойком шаснуло під ложе, вона підвелась, допомагаючи йому роздягти себе, й крізь млу гарячого запаморочення ледве встигла прошепотіти йому в вухо:

— Світло, любий…

Роба виявилася ще більшим сфінксом, ніж Архелай міг уявити. Його захопив синій вогонь її пристрасте, й то було чимось одмінним від голодного потягу двох молодих тіл. Засоромлений і вбитий сим несподіваним відкриттям, Архелай кинувся навтьоки через темний мощений дворик, та в самому пілоні побачив примарну постать і відразу впізнав Елену.

— Не треба, — сказала вона тихо й лагідно. — Я не серджуся на тебе, Між нами нічого не змінилось.