Іван Білик - Цар і раб

Можна було б думати, що все повернулось на колишнє, сказала собі Елена, до самого ранку лежачи з розплющеними очима. Як бувало раніше.

Але в житті все минає, й двічі в ту саму річку не можна зайти. Се казав котрийсь давній філософ, і його слова виявились невблаганними. Повторивши ім'я Публія Муція Сцеволи, Елена встала ще вдосвіта, вмилася холодною водою, а коли й се не розвіяло її вчорашньої думки, вона збудила Архелая й розповіла йому про знак Ахеменідів.

Архелай засміявся й показав їй наколи на своєму міцному бронзовому тілі. Під лівим соском у нього була Афродіта, під правим — Афіна Родоська, підперезана змієм, на лівому рамені — серце, протяте махером, а на правому — символ вічної загадки — Сфінкс. Елені сі наколи були добре відомі, вона десятки разів торкала їх пальцями, намагаючись увібрати в себе, разом із теплом Архелаєвого тіла, смисл вічних символів. Але тепер його легковажність лише дратувала її, й вона спробувала ще раз довести Архелаєві, яка жахлива павутина сплітається й снується навколо них. Перед очима раз по раз поставав брезклий вид старого римського сенатора й екс-консула, од того власні слова здавалися ще страшнішими, та вона в сю мить бажала бути лише жінкою, а не тим, чим зробили її люди, чи кумири, чи лиха Доля, й прагнула застерегти коханого.

Та се не доходило. Ще раз незлобиво позбиткувавши з Елени, Архелай сказав їй те, що мав би сказати ще звечора:

— Мати кличе тебе в гості.

Елена знесилено примостилася на ребрі кравата. Сі слова могли значити лише одне, вона їх чекала так довго, як не чекала ще нічого в світі. Й усі дотеперішні гризоти здалися марницею, Елена спробувала уявити себе саму в сю мить, але не змогла чи не зуміла, бо вся мовби випрозоріла й розчинилась у повітрі. На думку спливли сто разів од учорашнього ранку повторювані три слова «Публій Муцій Сцевола», та вона опустила повіки й тихо заплакала, змивши ті слова слізьми, неначе від багатократного повторення вони поналипали й присохли до щік риб'ячою лускою.

— Ти плачеш! — сказав Архелай. — Ти не рада.

— Кожна жінка хоче бути лише тим, чим створили її кумири, — відповіла, не стримуючи сліз, Елена. Сі слова вона вперше промовляла вголос, і сьогодні вона мала право на них.

Архелай із подивом зорив на Елену. Йому здавалося, що він уперше бачить її, і така, слабка й заплакана, вона нараз уявилася йому живим утіленням олімпійського духу, він, одчувши шпаркий мороз по спині, вклякнув біля Елени й охопив руками її холодні коліна, поклавшись на них головою.

Од певного часу Архелай змінився, й се сталось по тому, як він віч-на-віч поговорив із Діофантовим махерофором Евґенієм.

Архелай зайшов до сестри, молодої жони повдовілого Дамона, й, шукаючи господиню по всіх екусах її великої оселі, випадково здибав Евґенія. Діофантів мечоносець од несподіванки сіпнувсь, і череп'яний тонкошиїй алабастрик упав на мармурову підлогу й розбився. Евґенієва поведінка здалась Архелаєві підозрілою, й він суворо спитав:

— Що ти тут чиниш?

Евґеній не зразу відповів, і се здалось Архелаєві ще дивнішим.

— Є хтось удома, крім робів?

— Немає, — відповів Евґеній і заходився ногою згортати череп'я до купи. Між скалками дорогого єгипетського алабастрика видніли невеличкі сірі зернятка. Архелай нахилився й підняв одне зерня пальцем, тоді глянув зблизька й нюхнув, але Евґеній застережливо підняв руку: — Може, ще й покуштуєш?

Глузливий посміх його не сподобавсь Архелаєві, він сапнув повітря, щоб одповісти в належний спосіб сьому зарозумілому мечоносцеві з Синопи, тоді йому спало на думку, що в розбитім алабастрику була отрута. Він знову подивився на зернятко й упізнав миш'як, а тоді, як часто трапляється в таких випадках, рух за рухом відтворив у пам'яті всю хвилю їхньої несподіваної зустрічі. Виходило щось геть незрозуміле, проте він суворо виважив очима зятевого гостя й спитав:

— Ти що, хотів отруїтися? Евґеній по хвилі крутнув головою:

— Ні.

— Я сам бачив, як ти ковтав миш'як! Чи, може, вирішив звести зо світу котрогось нашого пантікапейця?

Евґеній перестав згрібати ногою скалки глечичка та розсипане сіре зерня й лише презирливо посміхнувся. Й тут Архелаєві спало на думку щось цілком нове, він обережно приступив до Діофантового махерофора й, коли спинився на крок од нього, раптовим і точним рухом, як навчили його в палестрі, шарпнув Евґенія за груди. Полотно хітона з лунким свистом роздерлось, оголивши юнакові душу, й трохи нижче від чорного соска, напроти серця, Архелай побачив синій крапчатий накол, кумир Сонця, син Ахурамазди Мітра на розчепірених орлиних крилах.