Іван Білик - Цар і раб

Рада зібралась із самого ранку, коли з молодого листячка на священній бузині ще й роса не висохла, й евпатриди та чинці були брезклі й невиспані, мов після глухого перепою. Минула ніч далася їм узнаки, і Дамон схвильовано переповідав їм і Перісадові, який чи то куняв, чи просто час од часу схиляв на груди обважнілу від думок голову. Цілу ніч гопліти Дамона розганяли натовпи й збіговиська, та городяни з однієї тераси переходили на іншу, й знову спалахували сутички, й на голови гоплітам з-поза мурів летіло каміння й дрюччя.

— Чого вони хочуть? — спитав, мов прокинувшись, Перісад.

— Чого?.. — Дамон підвівся й почав говорити стоячи: — Одні кричать проти шанованого Діофанта, понтійського таксіарха, наварха й нашого благодійника, інші ж кричать, що треба цуратися дружби з Діофантом та Мітрідатом Шостим Великим Евпатридом Діонісом.

— Ото й усе?

Дамон розгублено закліпав, охопивши поглядом усіх присутніх, наче шукав у них сили й підтримки. Савмак лише слухав, глибоко в підбрів'ях сховавши вічі. Перед радою архонт-маґістрат Гіпподам зайшов до нього, коли той ще тільки вмивався після сну, й розповів, сухотно кахикаючи, що найбільшими гуртами цієї ночі збиралися пантікапейські скіфи — карамевти, золотарі, кувачі та інший технітський люд з нижніх терас, до них прилучалися й скіфи-купці, й навіть чимало греків, і всі вони вимагали зовсім не того, про що казав Дамон Перісадові. Вони ходили терасами, закликаючи не слухати ні тих, ні тих, а закликати до себе князя Бориса й відчинити перед ним брами міста. Й раз по раз вигукуючи Савмакове ім'я, називаючи його «царем Боспору».

Дамон так нічого й не відповів цареві, тож Перісад, заплющивши вічі, спитав:

— У поруби багатьох зачинено?

— Більше нікуди, — відказав Дамон. — Мов яблук у кошику.

Так само не розтуляючи повік, Перісад промовив:

— Розіпни двох або трьох коло хорому Кібели.

— Я вже поставив хрести! — Дамон ожвавився. — Але не коло Кібелиного хорому, а біля Полунічної брами. Наш друг і благодійник Діофант ображений отими факелами, а ми не можемо в сей важкий для царства час нехтувати таким другом. Я, всеблагий басилевсе, поставив п'ять хрестів, і хай тіла ворогів твого царства тіпаються на них до скону.

— Хай буде п'ять, — із заплющеними вічми проказав цар Боспору. — П'ятьох найзапекліших, що хотіли відчинити брами Діофантовому військові.

— Як?!

Перісад аж тепер глянув на Дамона й на всіх і, нічого не додавши, вийшов, тягнучи ногу.

Хрести так і лишилися гуляти цілий день, і цілий день до царя ходили евпатриди та інший чинний люд, а пізнього надвечір'я завітав і гість Перісадів — понтійський таксіарх і наварх Діофант. Він просидів у царя до півночі, тим часом коло дверей у царські екуси стояла варта, й се означало, що ніхто не повинен чути розмови царя з понтійським воєначальником.

Савмак не втручався в хід подій, але євнух, який тепер сидів у хоромі з ранку до вечора, запевняв Савмака, що події розвиваються на його, Савмакову, користь. У тому запевненні великих радощів не було, але молодий лоґофет знав, що євнух ненавидить Діофанта ще дужче. Савмака євнух мав за скіфа й варвара, зате грек Діофант заслуговував на найвище презирство, бо старався навіть не для себе, а для свого володаря Мітрідата, нащадка перських царів Ахеменідів — Кіра, Дарія й Артаксеркса. Якщо б священний Пантікапей діставсь Мітрідатові, то дістався б назавжди, навічно, до скону днів, або, як казали юдейські пророки, до Страшного суду.

Вранці Перісад нікого не впускав до себе, невільники говорили в його покоях пошепки, ходили навшпиньках і завертали всіх од царських таламусів-спочивалень:

— Нездужає найясніший… Нездужає після вчорашньої розмови з гостем заморським…

Але в обід стало відомо, що ті п'ятеро хрестів, які цілий учорашній день лякали городян жахливою, сповненою таємничих погроз голизною, вже дочекалися своїх жертв. Савмак послав Лію глянути, кого розіп'ято, та стара роба, повернувшись, не могла від потрясіння й слова мовити. Савмак удався до послуг махерофорів, і незабаром «рябоголосий» декарх Клісфен притишеним голосом, як таємницю, повідомив:

— Археллл… Архелаєвого економа, кривого Хіріс… Хірісофа ке-керамевта. Ну, й ще трьох. Усі кричали впустити Ді-Діофантовий полк до Пантікапея, великий лоґофете!

Діофант по обіді теж зачинивсь у відведених йому екусах, як і Перісад, і теж не приймав гостей, а після заходу сонця таки домігся в царя нової розмови. Зустріч їхня тривала й сього разу до півночі, Савмак, не дочекавшись краю, пішов спати, коли ж прокинувся, Лія сказала йому, нахилившись до самого вуха: