Валентин Чемерис - Ольвія

Сак узяв відрубану голову за довгу чуприну і, випроставши подалі руку од себе, аби кров, що цебеніла із шиї, не закаляла його шароварів, задоволено розглядав свій трофей.

— Гарна голова, велика, — задоволено мовив і, стукнувши по черепу руків'ям акінака, додав: — Добра буде чаша…

Відпиляє Сак череп Лата по брови, вичистить його всередині і зверху, вишкребе череп і зовні обтягне сирою волячою шкірою чи й золотом, якщо має його. І буде пити із чаші вино чи бузат, і буде показувати гостям чашу та розповідати у захваті, як то він на очах у самого царя переміг свого родича і зробив з його черепа ось цю чашу… І буде та чаша найдорожчою в Сака, бо не з якого-небудь там ворога зроблена, а з черепа близького родича.

Голосила, побивалася вдова Лата.

— Хай забере безголове тіло свого чоловіка, — милостиво дозволив Сак. — Хай зариває його у степу. Бідний Лат, як він житиме у світі предків без голови? Отже не повезло чоловіку!

І, посміхаючись, задоволено вертів закривавлену голову свого родича.

— Випийте за Сака, — велів владика. — Він переміг свого ворога у чесному герці. Випийте також і за Лата. Він поліг у чесному двобої, як і подобає справжньому чоловіку.

Випили за Сака, який чесно виграв герць, потім випили за Лата, який поліг у чеснім герці, а тоді знову взялися за перервану трапезу. Та не встигли слуги рознести всім нові шматки м'яса, як Іданфірсу доповіли, що до його табору прибув вождь Тапур і хоче бачити владику.

Іданфірс насупився, мовчки кивнув головою.

З Тапуром було лише десять вершників (лучники з простими шкіряними щитами). І це говорило: хай не думає владика, що він, Тапур, боягуз і не ризикне без своєї орди з'явитися на царські очі. Він з'явився, і владика тепер зовсім по-іншому думає про нього. Але… але почекаємо, як поведе себе бунтівний вождь далі, чи вистачить у нього сили духу випити піднесену чашу?

Зістрибнувши з коней, низькорослі, розкарячкуваті і довгочубі вершники взяли коней за повіддя, стали в ряд і завмерли.

Тапур стрімкою ходою рушив до багаття владики. Голову тримав рівно, гордо виставивши вперед клинець чорної, цупкої бороди. Всі затихли, повернувши до нього масні від жиру обличчя та бороди, застигли з напівобгризеними маслаками в руках. Прибув-таки Тапур, виходить, не з полохливих…

Тапур підійшов до владики і чемно привітався:

— Хай бог Папай дасть тобі здоров'я, владико!

— А ти — здоровий? — як і годиться після привітання, запитав Гданфірс, примруженими очима пильно обмацуючи вождя.

— Здоровий, як вода Борисфену, багатий, як наша земля!

Помовчали, і мовчання те було напруженим.

— Я прибув, владико, на твоє запрошення, — нагадав про себе Тапур. — Ти прислав до мене гінця.

— А без гінця ти вже й не хочеш відвідати свого владику?

Тапур мовчав.

— Як твій похід до берегів Понту? — тихо питав владика, зрізаючи акінаком шматочки м'яса з конячої голови. — Чи благополучно він закінчився?

— Благополучно, владико, — зовні спокійно одказав Тапур. — Я ходив до греків не війною, а миром.

— Але з тобою було військо. І ти став табором біля грецького міста.

— Було військо, табором теж ставав, — одказав Тапур. — Та греків я не чіпав. Грецький архонт прийняв мої золоті дари і пив зі мною вино.

— Скількох греків ти захопив? — швидко запитав Гданфірс.

— Одного. — Тапур помовчав, і на губах його з'явилася посмішка. — Точніше, одну. Дочку грецького архонта. Але архонт віддав її мені по добрій волі.

— Гм… «Велике вухо» зовсім не такі вісті розносить у степах.

— Якщо владика слухає не мене, а «велике вухо», то мені тут нічого говорити, — різко вигукнув Тапур.

Вожді та старійшини гнівно зашуміли, зашушукались: як говорить цей вождь із владикою? Напав на греків, полонив їх, а тепер ще й хизується біля багаття владики? «Велике вухо» не обманеш, воно все знає і правду розносить по степах.

— Я не буду перед тобою виправдовуватись, владико! — вигукнув Тапур. — «Велике вухо» не ті вісті розносить!

Та Іданфірс його ніби й не слухав, казав повчально:

– Із греками я підтримую мир і торгівлю. Кому ми будемо продавати худобу і хліб? І тому мій меч оберігає греків. І ти мусиш бути покараним за похід до моря. Але я не витягну меч із піхов. Я покараю тебе трутизною. Ти мусиш випити вино з однієї із трьох чаш. Побачимо, чи й тут тобі повезе, чи доля прихильна до тебе.

І ляснув у долоні.

— Пригостіть вождя Тапура вином!

Слуги принесли й поставили три чаші з вином.