Валентин Чемерис - Ольвія

Дарій потемнів на виду, але й слова не мовив. Тільки подумав:

«Ач, куди занесло Отана! Народовладдя йому забаглося. Щоб чернь доконала Персію, щоб худорідні захопили верховну божеську владу? Щоб усякі цвиндрики у царі пнулися, а ми щоб, знатні, у їхні слуги пошилися?»

Хто-хто, а Дарій добре знав ситуацію в країні. Внаслідок безкінечних війн, які вів ще Кір, батько Камбіза, знать розділилася на два протилежні табори: знать Заходу поривалася до влади й одночасно намагалася покінчити з положенням «народ — військо», а на Сході царства воєнно-племінна демократія намагалася не допустити до влади знать. По всьому царству або визрівали, або вже спалахували бунти, всюди непокора, невдоволення, ворожнеча… Не сьогодні-завтра розпадеться царство, з таким трудом створене Ахеменідами, а Отану забаглося народного правління.

Другим слова попрохав Мегабіз.

— Те, що сказав Отан про відміну самодержавної влади, підтримую і я, — почав він упевнено, але неясно було, куди він буде хилити. — Але щодо другої пропозиції — віддати верховну владу народу — то це, мені здається, не краща порада. — («Молодець, Мегабіз», — подумки похвалив його Дарій і, не втримавшись, схвально кивнув головою). — Адже немає нічого жахливішого за розгнуздану чернь, — говорив далі Мегабіз, і Дарій удруге схвально кивнув головою. — Тож чи гоже нам, рятуючись від тирана, попасти під владу черні? Адже тиран хоч знає, що творить, а народ навіть і не знає. Бо звідки у народу розум, як він невчений і не має ніякої природженої доблесті. Галасливою юрбою-юрмиськом кинеться народ до кормила влади, і тоді нам, знаті, хоч світ заочі втікай. Та й що нам доброго чекати від тлуму людського? — Він мить помовчав, ніби збирався із силами, і вигукнув: — Хай цінить народне правління тільки той, хто бажає зла Персії! Ми ж наділимо верховною владою тісне коло найвищої знаті, а в їх числі будемо й ми самі. А від кращих людей буде виходити і державна мудрість.

Добре почав Мегабіз, але й він не туди повернув. Дати владу знаті? Та завтра ж почнеться в Персії розбрат, і царство розпадеться на ворогуючі табори.

Далі мовчати Дарій уже не міг.

Але почав стримано, із похвали Мегабізу:

— По-моєму, Мегабіз правильно відгукнувся про народ, а ось на знать, бодай і найвищу, в мене інший погляд. Якщо ми візьмемо на вибір форми правління, кожну її в найдосконалішому вигляді, тобто найдосконалішу демократію і найдосконалішу монархію, то остання заслуговує найбільшої уваги. Адже нічого немає кращого за правління одного найкращого владаря. Він бездоганно керує народом, і при такій владі краще всього можуть зберігатися в тайні рішення проти ворогів. Між верховною знаттю, якою б вона не була справедливою, неодмінно виникнуть розбрат, зваби, чвари. Бо кожен захоче главенствувати, тож спалахне ворожнеча. А від неї до кровопролиття — один крок. При демократії пороки теж будуть, адже в громадські справи проникне підлість. Виникнуть таємні спілки, змови. Аж доки який-небудь народний вождь не покінчить із демократією. І потім цей вождь швидко стає самодержцем. Отже, єдиновладдя — найкращий спосіб правління. І потім: звідки у нас, персів, свобода? Хто нам її дав? Народ чи самодержець? По-моєму, якщо свободу нам дав володар, то й мусимо міцно триматися за цей спосіб правління і не порушувати добрих батьківських заповітів і звичаїв.

Дарія першим підтримав Гобрій.

За ним, щоправда, повагавшись, до Дарія пристала й решта змовників. І Отан зрозумів, що ввести у персів демократію і не світить, а тому сказав так:

— Друзі! Отже: один із нас стане царем. Буде він вибраний жеребкуванням, чи рішенням перського народу, чи ще якось — я, у всякому разі, сперечатися з ним не буду. Сам я бажаю бути вільним. Я відмовляюсь від престолу з тією умовою, щоб ні я сам, ні мої нащадки не підкорялися нікому із вас.

— Бути по-твоєму! — вигукнули всі.

Отан встав, поклонився і вийшов.

Шестеро змовників, провівши вдячними поглядами Отана, якусь мить сиділи мовчки, а тоді зненацька заговорили усі разом. Заговорили про Отана, про його благородний вчинок (сам відмовився від претензій на царську владу!), про те, що той, хто з них сяде на престол, буде щорічно жалувати Отану найкоштовнішу мідійську одіж та інші цінні дари надсилатиме. Адже він перший задумав змову і зібрав їх докупи.

Потім Гобрій сказав:

— Один із нас стане царем. Але хто б не став, моє слово таке: щоб кожен із нас за бажанням міг у будь-який час заходити до царя без доповіді, якщо тільки цар не почиває у своєї жони. Далі. Цар мусить брати собі жону тільки із наших сімейств.