Валентин Чемерис - Ольвія

Царство, яке Гаумат-маг відняв у Камбіза, належало споконвіку нашому роду. І Гаумат-маг відняв у Камбіза і Персію, і інші країни, захопив їх, привласнив собі, став царем. Не було людини — ні перса, ні мідянина, ні кого-небудь із нашого роду, — хто міг відняти царство у Гаумата-мага. Ніхто не осмілювався сказати що-небудь проти Гаумата-мага. Народ дуже боявся, що він переб'є багатьох, які раніше знали Бардію, щоб ніхто не знав, що він не Бардія, син Кіра. Ніхто не зважувався сказати що-небудь проти Гаумата-мага, поки я не прибув. Потім я помолився Ахурамазді. Ахурамазда мені допоміг. Це було в 10-й день місяця багаядіша…»»

Із напису Дарія, що вирізьблений на скелі Бехістун, в Мідії, на древній дорозі між Керманшахом і Хамадраном.

У написові, вирізьбленім на скелі Бехістун, Дарій, зрозуміло, не розповів у всіх подробицях, як відбувся замах на мага, Лжебардію.

А було так.

Першими змовниками проти Гаумата-мага, перського царя Лжебардії, були Отан, син Фарнаспа, Ардуманіш, син Вахауки, і Гобрій, син Мардунії, — всі перси. Вони й утворили таємну спілку проти мага, бо добре знали, що Бардія загинув, а маг на нього зовсім не схожий лицем. Їх було троє, і тому переходити до рішучих дій вони не зважувалися, гадаючи, що їхніх сил явно замало, як для такого діла. І тоді вони ухвалили, що кожний із них залучить до їхньої таємної спілки ще по одному мужу, якому особливо довіряє.

Отан залучив Інтафрена, сина Вайаспари, Гобрій — Мегабіза, сина Дадухії, Ардуманіш — Гідарна, сина Багабігни. Всі залучені були перси із найзнатніших сімейств.

Не вистачало головного проводиря, і він з'явився. Сьомим до них приєднався Дарій, син правителя персів Віштаспа.

Всі семеро поклялися у вірності один одному, створили таємну спілку і почали радитись, як їм бути і з чого починати.

Дарій рішуче наполягав на негайних діях.

— Чим швидше ми почнемо, тим більшою буде надія на успіх. Зволікання — смерті подібно, — запевняв він товаришів по змові.

Отан тоді звернувся до нього шанобливо, але обережно. Дуже обережно. (О, він обережний, як лис, цей Отан, може, тому і живе так довго!)

— Сину Віштаспа! Отець твій доблесний муж. І ти не уступаєш йому доблестю. Але не квапся так безрозсудно з нашим небезпечним ділом. Треба ще залучити на свій бік побільше знатних мужів, та вже тоді гуртом і нападемо на мага.

Дарій ледве стримався.

— Якщо ми приймемо пораду Отана, — сказав він тихо, але твердо, — то нас усіх чекає жалюгідна загибель. Адже хто-небудь із нас не витримає і донесе магу, щоб одержати вигоду самому і врятувати свою голову. Із змовниками так часто й буває. Ні, відкладати задумане — це смерть. Давайте здійснимо нашу задумку сьогодні, бо якщо ми проґавимо сьогоднішній день, то завтра я сам піду до мага з доносом на вас, щоб ніхто інший не встиг мене випередити.

Це було сказано так щиро і переконливо водночас, що Отан ніби й погодився з думкою Дарія.

— Гаразд. Уявімо, що ми підемо сьогодні…

— Зараз! — жорстко вставив Дарій. — Негайно!

— Підемо зараз, — повторив Отан, — але як ми проникнемо в палац? Адже там стража.

Але в Дарія і на це була готова відповідь:

— Ніхто із стражів не стане затримувати таких знатних мужів, як ми. Або з поваги до нас, або зі страху перед нами. Коли ж вони зважаться… зроблять спробу не пустити в палац, то я скажу, що прибув щойно з Персії і хочу передати вісті од свого батька. Де лжа неминуча, — додав він, помовчавши, — там треба сміливо обманювати.

Отан все ще вагався, інші ж змовники позирали на нього вичікувально.

І тоді слова попрохав Гобрій.

— У Гатах Авести сказано: «Худоба потребує доброго хазяїна. Сам пророк молиться про вилучення від худоби поганого хазяїна». Так сказано в Яснах, у фаргарді 33. Там же далі сказано: «Душа худоби ремствує з приводу того, що в неї немає сильного захисника». — Він вмовк, обвів присутніх пильними очима, наче кожному з них намагався заглянути в душу, і закінчив так впевнено, ніби з ним уже всі погодилися: — Будемо виганяти від перської худоби поганого хазяїна, та й до того ж — самозванця. Я за те, щоб прийняти пораду Дарія, не розходитись, а прямо з нашої ради йти на мага. Так менше ризику, що провалимось, і більше надії на успіх.

— Що ж… — Отан ще мить повагався, зітхнув і закінчив: — Тоді — помолимось богам.

Після молитви змовники заховали під плащами кинджали і пішли до царського палацу. Йшли гордо, спокійно і впевнено, як і подобає таким знатним мужам. І стража їх мовчки пропустила. Ще б пак! Найзнатніші мужі Персії! Рівні самому цареві, хоч він і вважається богом. Щоправда, найзнатніших мужів у дворі перестріли євнухи і спробували було їх затримати, але змовники в один мент покололи магових прислужників кинджалами і ринулись в палац. Маг Гаумат і його спільник, теж маг, зачувши передсмертні крики євнухів, збагнули, що там коїться, і кинулись до зброї. Лжебардія встиг схопити лук, а його спільник — спис. Захищаючись, він штрикнув Ардуманіша в стегно, а Інтафрену виколов око. Але Гаумат не міг пустити в діло лук, бо Дарій і Гобрій підскочили до нього впритул і почали тиснути мага до стіни. (Дарій і досі бачить перед собою вирячені з жаху чорні очі мага і його скривлений рот із тремтячими губами.) Маг, мабуть, відчув свій кінець, бо щось белькотів нерозбірливе, і руки його дрижали, наче в лихоманці, наче на нього трясун насів. Дарій, зробивши випад, хотів було штрикнути кинджалом під ребро, але маг, підстрибнувши, на диво прудко кинувся тікати у внутрішні покої і навіть спробував було зачинити за собою двері. Дарій і Гобрій кинулись за ним, й обоє одночасно вдарилися у двері плечима. А були вони дужі і вдарилися з такого розгону (в Дарія потім довго нило забите плече), що двері розчахнулись навпіл, і вони ледве втримались на ногах, в'їхавши у залу, як по слизькому.