Валентин Чемерис - Ольвія

Першим із магом зчепився Гобрій. Він зробив випад, але маг встиг перехопити його руку вище ліктя і так стис її кістлявими пальцями, що Гобрій не міг її ані звільнити, ані нанести нею удар. А перехопити кинджал лівою рукою, як то треба було чинити в подібній ситуації, він з поквапу чи гарячковості не здогадався. Тож смикав свою руку з кинджалом і невідь-чому кричав: «Та пусти ж… пусти… вчепився, як пантера…» Маг же, затиснувши його руку, здавлював її ще міцніше, й обоє вони тупцялися посеред зали, і ні той, ні той не міг узяти верх. А навколо них крутився розгублений Дарій, робив змахи кинджалом, але маг вертівся так, що кожен раз під випад Дарія потрапляла спина Гобрія. І Дарій опускав руку. До всього ж у залі було темнувато, і Дарій боявся, щоб у тій хапатні та не прикінчити товариша.

Так довго тривати не могло. Першим отямився Гобрій і закричав:

— Та бий же, чому вагаєшся?!!

— Боюсь, щоб тебе не вцілити, — одказував Дарій.

А маг стискував руку Гобрія як залізом і вертівся так, щоб від другого нападника його весь час захищала спина Гобрія. Маг, певно, отямився від першого переляку і намагався виграти час, розраховуючи, що хтось із двірцевих слуг прибіжить йому на виручку… Це відчув і Гобрій, до того ж в палаці вже чулася тупотнява ніг — хтось комусь біг на поміч. І тоді Гобрій закричав до Дарія:

— Бий кого попало!!!

І Дарій, розмахнувшись, наніс удар. Кинджал його по саме руків'я увійшов у чийсь бік. Гобрій і маг на мить застигли.

Дарій висмикнув кинджал і теж застиг — в ту мить він був непевний і не міг ще збагнути, кого ж поцілив. Аж ось маг із шумом випустив повітря і як підрубаний впав на бік. До нього підскочив Гобрій і одним вправним ударом кинджала відсік Лжебардії голову. Бризнувши чимось чорним (у півтемряві палацу кров мага видалась чорною), голова покотилася по мозаїчній долівці. Гобрій біг за нею, раз по раз нахилявся, роблячи рухи, щоб наколоти її кінцем кинджала, але голова відкочувалась од нього, наче втікала.

— Та постривай же… постривай… — бурмотів Гобрій і таки ногою її зупинив, штрикнув у відрубану шию кинджалом і високо підняв голову мага.

— Дарію!.. — крикнув він, навіть не бачачи, що по його руці тече й з ліктя крапає на долівку кров мага. — Той, хто захопив перський престол, уже мертвий!

І тільки тут убігли до них товариші по змові — Мегабіз, Отан і Гідарн. Мегабіз тримав на кінці кинджала відрубану голову другого мага. І теж по його руці текла чорна кров мага і з ліктя лунко крапала на мозаїку долівки.

— Маг мертвий!

— Треба негайно про все, що сталося, розповісти люду, — сказав Дарій, і вони, захопивши голови магів, вибігли з палацу (поранені двоє змовників — Інтафрен та Ардуманіш лишилися у покоях). Вже за ворітьми царського палацу змовники, розмахуючи кинджалами із головами магів, почали кричати:

— Перси!! Славні мужі нашого царства!! Трон Персиди врятовано, маг мертвий! Бийте спільників мага! Винищуйте їх до ноги! З нами Ахурамазда!!!

На п'ятий день змовники знову зібралися і почали радитись, як бути: законний цар Персії Камбіз мертвий, а царство без царя не може довго зоставатися. Із семи змовників тільки один Дарій мав законні права на перський престол, адже походив із роду Ахеменідів, правлячої династії перських царів.

«Мій батько Віштасп, — думав він. — Батько Віштаспа — Аршама, батько Аршами — Аріарамна, батько Аріарамни — Чішпіш, батько Чішпіша — Ахемен. Тому ми й називаємось Ахеменідами. Тому наш рід споконвіку є царським.

Вісім душ із мого роду були царями до мене. Я мушу стати дев'ятим».

Так думав Дарій, але вголос не прохопився й словом про свої права на перський престол, гадаючи, що друзі-змовники і самі про те добре відають. І Дарій запитливо глянув на Отана: ти, мовляв, знаєш, чийого я роду, тож говори.

І Отан попрохав слова.

На превеликий подив Дарія, він сказав:

— Думаю, що не треба знову віддавати владу в руки одного самодержця. Ви добре знаєте, до чого доводило нас свавілля Камбіза. Невже ви знову хочете мати такого царя? Самодержець чинить що хоче, він творить зло, слухає нишпорок і шептунів, а кращих людей переслідує, губить їх без суду, а підлоту ще й підтримує.

— Лишити царство без правителя? — здивовано звів брови Дарій.

— Чому без правителя? — спокійно перепитав Отан. — Давайте запровадимо народне правління. Адже народ-правитель не творитиме нічого із того, що дозволяє собі самодержець, бо всі рішення будуть залежати від народних зборів. Отже, — закінчив Отан твердим голосом, — я пропоную знищити єдиновладдя і зробити народ владикою!