Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

Схопив його, голову йому відкрутив, а його, смокчучи, дорогою на бігу зжер… Бо волі дюже баг… І тепер хочу жити. І тепер волі хочу. Ще й іншим надумав я волю принести, гнаним та нужденним. І доб'юся свого. Я живучий, мене ні зашморг, ні куля, ні вода, ні сама кістлява з косою не бере. І не візьме. Доки я сам не здамся. А я ніколи не здаюся – такий уже вдався. Не сидиться мені в хаті біля жінки – усе кудись тягне. На коня і в світ широкий. А неправди в ньому! Ось тому й мулько в мене на душі. Та й думаю: якщо не я, то хто козаків згуртує? Хто проти олжі виступить?

Скільки вони ще просиділи, Тарас не пам'ятав. Ногайський аул уже влігся, було тихо і глухо.

– Нумо, хлопче, ставай мені на плечі, – раптом озвався донець (до того здавалося, що він сидячи, спав), – та спробуй дістатися краю ями. А виберешся, мені руку подаси…

Омелько встав, уперся руками в стіну ями, широко розставив ноги, Тарас виліз йому на плечі, донець вирівнявся і Тарас трохи не дістався краю ями.

– Витягуйся, – шепотів унизу донець, – на голову мені ставай і вужакою тягнися вгору…

Але тут негадано в яму, затуляючи зорі, заглянула бараняча кучма, почувся крик. Тарас зістрибнув на дно. Двоє чи троє ногайців, зазираючи в яму, погрозливо кричали і кидали на бранців грудки.

– Стережуть пильно, на совість, – зітхнув Омелько. – Але нічого. Як у нас кажуть: попитка – не питка. Спробували раз, спробуємо і вдруге. Та й день у нас ще попереду.

Сів, уперся ногами в протилежну стіну ями, звісив голову на груди й миттєво захріп. Наче і не було нічого.

А від Тараса сон утікав. Над ямою світилася єдина зірочка і зазирала як на дно колодязя, і хлопець не спускав з неї очей. І бачив перед собою Оксану. Де вона? Що людолови з нею вчинять? Кажуть, гарних дівчат вони везуть на продаж за море в Стамбул – башиш добрий беруть на дівочій вроді. А потім побачив Кальміус, верби на березі… (Що він задрімав з відкритими очима, навіть не збагнув.) Удвох з Оксаною вони сиділи на березі під вербами… А потім примарилось йому село на Україні, вишневі садки…

Над річкою дівчата у віночках ходили, пісень весільних співали. Про нього з Оксаною. Виявляється, було їхнє весілля.

Тарас посміхався уві сні, радуючись, що Оксана буде його і почувався й геть щасливим.

Уранці ногайці спустили в яму драбину, бранці вибралися, їм одразу ж пов'язали руки.

Татари були зібрані по-похідному, в кожного за плечима висить лук, сагайдаки повні стріл, криві шаблі при боці теліпаються. Тарас оглянувся – обшарпаний аул мав непривабливий вигляд. Гола глиняна рівнина, облуплені мазанки, кибитки і де-де між ними курені. Лише в центрі аулу стояла біла юрта. Ногайки, вздрівши верхівців, хутчій накидали на голови чадру і розбігалися по саклях та кибитках. Голопуза дітлашня кидала грудки в полоняників і щось вигукувала. Бекали вівці, мекали кози. Усюди нечистоти і – жодного деревця. Що ногайські чоловіки, що жінки – усі здавалися на одне лице – низькорослі, розкарячкуваті, лиця жовтуваті, носи пласкі. Замість вусів та борід у чоловіків – по кілька скручених волосин. Тарас зітхнув і опустив голову.

Та ось заскрипіли колеса, двоє буйволів притягли гарбу, на якій була дерев'яна кибитка, розмальована різними фарбами. Серед ошарпаного аулу й таких же його мешканців вона мала привабливіший вигляд. За гарбою бігли діти й кричали: «Куй-ме!.. Куй-ме!..» Буйволи зупинилися, бранців підвели до гарби й сиром'ятними пасками поприв'язували їх до задка гарби. А діти все вистрибували й кричали: «Куй-ме!..»

– Чого вони горлопанять? – дивувався донець. – Не інакше, як ця розмальована хатка на колесах і зветься куй-ме. Тіко що нам з того…

Підбіг низькорослий карячконогий ногаєць і вишкірив зуби.

– Пожурились, козаченьки? – раптом запитав українською мовою.

– Хто ви, дядьку? – стрепенувся Тарас.

– Я не… дадко, я – товмач ходжі Бек-Болата, – з погордою відповів ногаєць. – А прийшов, щоб вас трохи… е-е… розвеселити. Перед вами далян-дорога. Слухайте, козаченьки. Свята людина всіх ногаїв ходжа Бек-Болат дарує Оксану найясніший хан Крима Селямет-Гірей… Оця… е-е… їзда на колесах, – показав на розцяцьковану гарбу, – до якої вас… прив'язати, зветься куй-ме. Весільна гарба. Оксану й повезуть у куй-ме до хана. А ви, як собака, будете бігти за куй-ме на прив'язі… Далеко бігти, до Перекоп і далі в Бахчисарай. А там ми вас продамо на базар…