Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

– Годі, молодята, милуватись, пливіть швидше, бо скільки влітку тієї ночі – з гороб'ячий скік. Та й у дорогу далеку вже треба збиратися, ось-ось на сході крайнебо запалає…

Кількома дужими гребками Тарас пригнав човен і він, зашурготівши піском, ткнувся носом у берег острова.

– Ось і перший наш причал, – сказав дівчині. – Скільки їх ще буде!

В очеретах ні-ні та й скрикував якийсь птах – протяжно і наче розпачливо, мовби благав про допомогу. Таємничо-насторожено шумів темний очерет, що стіною оточував острів.

Вечеряли щербою (юшка з риби), що її наварив дід Видра. їли із спільного дерев'яного коритця. На свіжому листі очерету лежала варена риба.

Сиділи за куренем, аби на берег у слободу не було видно вогню од багаття. Дружно працювали ложками і гомоніли стиха. Оксана розповіла, що з нею лучилося, як її заховала Соломія в кімнатці, як вона потім опівночі вибиралася з хутора..

– Свати самарські вже в слободі, – казала. – Завтра вранці приїдуть до нас на хутір…

– Це вже сьогодні, – уточнив донець.

– Будуть щось про куницю, по сліду якої вони йдуть, казати, а тоді батько велить мене знайти і привести, і підуть шукати мене, а мене немає. Ой, що тоді зчиниться на хуторі! Батько все на острові догори дном переверне!

– Авжеж, – підтримав дід Видра, – завтра пан осавул, як його доньки вдома не виявиться, пришле на острів загін козаків з наказом все перерити, а Тараса й Оксану знайти. Тож до ранку треба й вирушати вам у путь-дорогу дальнюю.

Омелько Пугач облизав ложку, поклав її біля казана на очеретяне листя, утер вуса.

– Ось що, молодята. Путь-дорога моя на Січ лежить. У вас я й так уже забарився. Маю на Січі із старшиною зустрітися, з козаками. Є в мене там побратим Василь Журба – під Бендерами разом воювали. Він і вам, молодята, допоможе, на кошового вас виведе. Тож приставайте до мене, Тарасе з Оксаною, та разом, помолившись, і вирушимо, доки темно, в дорогу, аби до сходу сонця опинитися подалі від слободи. На кошового вся надія, допоможе він вам, молодята, відстояти своє щастя. Та й козаки скривдити не дадуть. А найперше вам поможе Василь Журба, надійний товариш, козак відважний.

– Донець слушне діло радить, – озвався Видра. – Уранці нас усіх з острова викишкають. Треба на Січ вам, голуб'ята, пробиватися. Уже за північ, очерет ось-ось перед ранком затихне. А поки він шелестить, тре' й вирушати. Беріть човна, сакви з харчем я вам приготував – Бог вам у поміч!

Сакви вже перенесені в човен, Тарас сів на носу, Оксана на кормі, а донець на веслах – сам зголосився. Дід Видра, закачавши холоші, стояв у воді, коло човна, приготувавшись його зіпхнути у воду. Місяченько саме заховався за хмари. Очерет ще шушукався, тож не чутно буде хлюпання та стукіт весел.

– Пливіть, тримаючись очерету, – наостанку наказував старий. – Удень спіть, забравшись в очерет чи прибережні зарості, а ночами веслами працюйте. За два дні такечки дістанетесь Дубової балки, вона в Кальміус впадає. Тамечки ховайте човен – якось буду в тих краях, заберу його, – а самі прямуйте в степ. З правої руки у вас буде верхів'я Вовчої, з лівої – Кінських Вод. Ото між ними прошмигніть і прямуйте далі на захід сонця. Тримайтесь правої руки, аби вас часом в ногайські степи не занесло. За тиждень дістанетесь до Дніпра десь біля Томаківки. А звідти до Січі вже й рукою подати. А там… там хай помагає вам Бог та удача!

Нечутно відпливли, якийсь час ще бачили діда Видру на березі, а далі він зник у темряві, а за ним невдовзі й острів сховався за стіну очерету і понесла їх вода на низ, і темінь їх обступила, і десь моторошно кричав в прибережжі пугач.

– О! О!.. Родич озивається, – налягаючи на весла, гомонів Омелько. – Я Пугач і він пугач – от ми й родаки. А з родаком завжди спокійніше. Він мене не видасть, а я його. А з нами і ви, молодята, не пропадете, доки пугач кричить, доти ми і в безпеці.

І швидко та легко попливли в темінь, яку на далеких обріях десь там, внизу Кальміусу – чи не біля Азовського моря? – безгучно краяли блискавиці.

– Вважайте, молодята, що везу вас до щастя, – охоче гомонів весляр. – Потім ще й дякуватимете Омельку Пугачу. А ось де моє щастя – то й не відаю. А чекає мене те, що задумав.

– А що ж ви задумали, дядьку? – поцікавилась Оксана.

– Декому лихо задумав. А мо' й самому собі – хтозна, як воно повернеться, у який бік.

– А нащо ж ви задумали лихе, дядечку?

– Лиха боятися – удачі не знати. Та і який козак боїться лиха, га? Хай воно його стережеться! А недолі попереду, біди-пені, буде багато. Чує душа. Та й дід Видра застерігав.