Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

За Ворсклою побіля обрію дотлівало сонце в густій червоній млі. Тихо западав смерк. Уже обвечоріло, уже й Полтава нарешті вгамувалася, вже й коні наіржалися, вже й козаки, шаблі погостривши, наспівалися, а милого все немає і немає. Журиться Маруся, місця собі не знаходить, близька розлука з милим у очах стоїть.

– Марусенько! А геть жур з голови!

– Грицю!

Полетіла йому в обійми і забула в ту мить про все на світі, навіть про завтрашню змію-розлуку. А над вечірньою Полтавою, спалахуючи, падали зорі, перекреслюючи вогняними смугами все небо.

– Літавці літають, – шепотіла Маруся. – Не дивись, любий, то злі духи нишпорять небом та видивляються, на кому б зігнати злість.

Обхопила Грицеву голову, притулила її собі до грудей.

– Щоб літавці тебе не побачили… Ой, як же тяжко без тебе день прожити! А ще тяжче буде, як ти в похід підеш.

Та Гриць того вечора був далекий від туги і смутку.

– Завтра засвіт встанемо і гайда! – весело торохтів він, блискаючи білими зубами. – Ой Марусенько, якби ти знала, який я радий! Це ж мій перший похід. Шаблі свистітимуть, криця дзвенітиме, мушкети гримітимуть, коні іржатимуть!

– Грицю! – жахно промовила Маруся. – Схаменися. Не на весілля ж їдеш. Смерть тебе на кожному кроці підстерігатиме. А як я без тебе житиму? Ні сліз не вистачить за тобою плакати, ні серця – за тобою тужити. Усе життя тебе чекаю, і кінця-краю тому чеканню немає. Така, мабуть, моя доля-доленька…

– Твоє кохання захистить мене від кулі та шаблі. Як і твої молитви. А коли повернуся з походу, старостів, як і обіцявся, пришлю.

– А мати? – запитала вона тривожно. – Чого ти здригнувся?

Гриць тяжко зітхнув:

– Мати хоче, аби я… Ганну Вишняк сватав.

– Ой Божечку ж… А ти ж як?

– Я потуру матері не дам!

Маруся не відчула в його словах упевненості.

– Що ж, Грицю, сватай племінницю пана полковника…

– Тіпун тобі на язик! – запально вигукнув Гриць. – Хай мати хоч і гопки скаче, а я від тебе не відступлюся. Тільки з походу повернуся, так і поберемося…

Маруся обцілувала його лице.

– Це щоб ні куля тебе не вцілила, ні шабля не взяла, ні чужий поговір, ні материна воля.

І пішов Гриць від Марусі хмільним, землі під ногами не відчуваючи. А дівчина, рвонувшись за ним, застигла з розпростертими руками, наче хотіла його зупинити. Дивилась йому вслід і шепотіла:

– Засвіт встануть козаченьки…

Чи спала Маруся тієї ночі, чи тільки прилягла – не відає. Здавалось, ледь до подушки голову притулила, як за вікном зазоріло й почало сіріти.

– Мамо? – злякано схопилась. – Засвіт встали козаченьки. Я побігла. Уже крайнебо палає, полк в дорогу вирушає…

А над Полтавою литаври гриміли, а на майдані Полтавський полк посотенно стоїть і в сірій передранковій млі йому не видно ні кінця ні краю. Море списів, знамен, гостроверхих шапок. Гуде майдан, іржуть коні, брязкають вудилами. Біжить Маруся від сотні до сотні – де ж її милий-чорнобривий?

– Марусю!

Він, рідний. А біля нього Іскра Іван. Дівчина за вуздечки їхніх коней взяла.

– Щасти вам, хлопці мої хороші! Щоб вас ні куля не вцілила, ні шабля не взяла! Повертайтеся з перемогою.

Отець Матвій вже срібного хреста над головою підняв – воїнство благословляє. Хрестяться козаки.

– Сурмачі!.. – молодо крикнув полковник. – Чи не пора нам уже рушати – волю Україні здобувати?

Блиснувши міддю, сурми заграли «похід».

– З Богом, товариство! Засвіт ми встали, засвіт і в похід вирушаємо. Пе-ерша со-отня!.. Ру-уш!

І полк, розвертаючись на майдані, сотня за сотнею виходить на битий шлях. Біжать за ним жінки та дівчата, плачуть, щось кричать. Біжить за козаками й Маруся і теж щось кричить, то плаче, то сміється…

Що не робила того дня Маруся, а перед очима полк на майдані стоїть. Ні-ні, та й озвуться в її серці слова: «Засвіт встали козаченьки…» Шепоче їх, а перед внутрішнім зором майдан, море списів, гостроверхих шапок… Колишуться знамена, гримлять литаври… Крики прощання, і ось уже полк посотенно виходить на битий шлях. Незчулась, як і народилися перші два рядки нової пісні:

Згадала Гриця в козацькім строю, коротке, квапливе прощання, сльози навернулися їй на очі, а з ними і подальші два рядки: