Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Особливо шумливо поводився гурток партійної молоді — зовсім невеличкої студентської групи в київській організації більшовиків. Крім Саші Горовиця, Лії Штерн та Леоніда П'ятакова, у цій групі були ще Лаврентій Картвелішвілі, Ян Гамарник, Довнар–Запольський, а також Віталій Примаков. Примаков, правда, студентом не був, бо пішов на заслання ще з шостого класу чернігівської гімназії. Але, повернувшись минулого місяця з Сибіру, зразу взявся готуватись до екстернату на атестат зрілості і вже придбав собі новенький студентський кашкет. Запальний промовець, він у міському комітеті працював постійним агітатором.

Студенти сиділи тісним гуртком — крім Горовиця, що був у президії, — і на все реагували голосніше, ніж це було б потрібно, з якимсь школярським бешкетництвом.

— Го–ло–су–ва–ти! — скандували вони ще й притоптували ногами. — Про–по–зи–цію го–ло–су–ва–ти!

Гуртка студентів тримався й Володимир Затонський — викладач хімії в політехнікумі. Від студентської корпорації він ще не відійшов, закінчивши політехнікум незадовго перед війною. Як і більшість студентів, він носив бороду — борода в нього була густа, аж до очей, але був у військовій формі: мобілізований до армії, він служив зараз в інженерній частині Київського військового округу.

Затонському пощастило на якусь мить привернути увагу зборів: ставши на стілець, він дав щось подібне до технологічної довідки:

— Японські патрони на крупному січеному поросі. Абсолютно можливо пристосувати і нашу артилерійську «вермішель», якої в Києві скільки завгодно. Та й робити таку «вермішель» — ерундистика! В п'ятому році її робили в лабораторії політехнікуму з двома колбами і трьома ретортами — і постачали всі бойові дружини!

Навести лад П'ятакову так і не пощастило — він сердито жбурнув свій дзвіночок геть. Але урвати гамір спромоглась жінка, що сиділа поруч з ним у президії, — суворого обличчя, десь, певно, і суворого життя жінка, в англійській кохтинці з високим коміром і звичайним чоловічим галстуком.

Це була Євгенія Богданівна Бош — лідер київських соціал–демократів ще до війни, з еміграції вона повернулась нещодавно, разом з П'ятаковим. Київські більшовики обрали її керівником обласної організації.

— Товариші! — сердито крикнула Бош. — Це ж несерйозно: берданки, двостволки центрального бою! Ми — партія, а не клуб мисливців! Закликаю вас до порядку!

П'ятаков скористався з хвилинної тиші:

— Ти вже закінчив, товаришу Іванов?

— Тепер моє слово! — знову підхопився і побіг до трибуни Боженко. — Я вже давно записався! Моя черга!

— Я ще не закінчив, — сказав Іванов. — Сядь, будь ласка, Василю Назаровичу!

Обурено пересмикуючи плечима, Боженко пішов на місце.

— В такому разі поспішай, товаришу Іванов. Промовців записалося багато, а час — пізній. Справа не в тому, чи є набої, а в тому — чи треба озброювати народ?

— Треба! — гаркнув Боженко.

— Треба! — розітнулися вигуки з усіх боків.

— Треба–треба–треба! — проскандували студенти.

Але П'ятаков таки докінчив свою думку:

— Революція розвивається мирним шляхом. Ми закликаємо кінчати війну, а самі візьмемо меч у руки? Це небезпечний експеримент, він настрахає обивателя і відкине від нас симпатії демократичних груп!

— Обивателя не завадить і настрахати! — гукнув Примаков. — А відкинуться меншовики та кадети — і слава богу! Тоді й ви покинете торочити про єдиний фронт з ними!

— Передчасно! — зойкнув П'ятаков.

Він застебнув піджак на всі ґудзики, дарма що в залі стояла нестерпна задуха, і поправив пенсне на носі.

— В нашій країні ще не завершилась революція буржуазна. До соціалістичної революції наша країна ще не готова. Пролетаріату у нас мало, і той — кволий: він подроблений на кілька партій. Наше завдання зараз: консолідація і міжнародна солідарність пролетарці усіх країн. А без використання сил буржуазії ми сьогодні ще не зуміємо опанувати керівництво промисловістю. Особливо зараз — в час війни і воєнної розрухи…

Він говорив би й далі, та на кожне його речення гомін у залі дужчав і, кінець кінцем, знову перейшов у гамір.

Леонід П'ятаков гукав: опортунізм! Солдат Королевич: меншовицькі теорії! Боженко перегукав усіх: мало тобі Ленін наклепав на Квітневій конференції? Студенти свистіли — наче гімназисти при обструкції класному наставникові.

Тепер вже й Бош неспроможна була дати лад, дарма що знову звелась і щось гнівно гукала в розбурхану аудиторію.