Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Центральна Рада Оксентія не уповноважувала таке говорити, не було в неї й такої програми — взагалі ще ніякої програми про землю Центральна Рада не прийняла. Але Оксентій хотів тільки такої програми, і вже коли говорити, то інакше він говорити не міг…

Піт залив Оксентієві очі. В роті пересохло. В голові гуло, серце гупало. Його тіпала пропасниця.

— Люди! — кричав Оксентій, як не в собі. — Не будемо, людоньки, слухати тимчасового генерала Корнілова!

— Геть Тимчасовий уряд! — почувся лемент: то гукав Гречка від лану.

Перед очима в Оксентія пливли обличчя людей — сполотнілі, занімілі, невиразні, неначе крізь серпанок. Тільки обличчя Григора Омеляненка не пливло, а скакало на місці — люте, страшне, з роззявленим ротом.

Григор гукав:

— Не слухайте, люди, його! Провокатор він, а не від Центральної Ради! Його німецькі шпійони сюди підіслали!..

Оце вже й була та крапля, що переповнила по вінця сосуд. Такого Оксентій стерпіти вже не міг. Тихий та смирний все життя, що й на собаку не гримне, Оксентій раптом замахнувся на Григора:

— Ти мені такі слова не говори, каїне! — аж зайшовся Оксентій. — Бо я тебе й вдарити можу! Сам живоглот, так весь народ проглинути хочеш…

Оксентій був би й вдарив переляканого Омеляненка, але люди перехопили його руку, вхопили й Григора, щоб розборонити. Зчинився ґвалт. Тимофій Гречка біг від лану, розмахуючи косою. Побігли й інші косарі. Тільки австріяки стояли на своїх місцях.

Унтер метушився, гукав, хапався за груди, де в нього колись теліпався поліцейський свисток, а тепер був тільки шнур від солдатського нагана, а під ним — серце.

Григор видирався в людей з рук, нахвалявся Нечипорукові смерть учинити, а самому Грушевському в Центральну Раду написати супліку, щоб скинули Нечипорука з делегата, бо він продався більшовикам, а тут–таки одна є тепер власть — власть Центральної Ради, бо — автономія!

Гречка, надбігши з косою в руках, гукав:

— А раз автономія, то самі собі, автономно, й напишемо закон! Про землю селянам! Об'являю автономію України від Тимчасового уряду!

Григор, хоч і який лютий був, а зареготав:

— Без тебе вже проголошено — Універсалом Центральної Ради! Тільки ж нема від Центральної Ради такого закону, щоб на автономній Україні грабувати землю, в кого є! І не буде! Центральна Рада власність почитує!

Гречка залементував зовсім не в собі, наче звомпів:

— Тоді автономію від автономної України проголошую! Раз Центральна теж народові землю не дає, то нехай буде тут наша, самостійна бородянська республіка!

— Оксентія на президента собі настановите? — затлумилися дядьки з Григорової братії.

— Дядько Оксентій за народ сказав! — загукали на них з гурту. — Хоч би й президентом був: не гіршим буде від твого Керенського або й Грушевського з Центральної Ради!

Гречка вхопив Омеляненка за груди й почав трусити.

— Заберіть цього розбишаку, матроса! — хрипів Григор.

— Під стінку його, паразита! — хрипів і Гречка.

Всі гукали, всі репетували.

Тільки Максим Велігура не встрявав у колотнечу. Він і далі махав на лану — біла кучма на його голові за кожним помахом стріпувалася, наче чайка крилами, злітаючи вгору, і знову спадала, неначе стріпонувшися, чайка знову сідала на воду. Коса вже в нього вибілилася об стерню і аж виблискувала вогнем проти сонця. Покіс врізався в лан, як широка дорога.

Унтер свистка не намацав, але намацав шнур від кобури, вихопив нагана і випалив вгору.

Постріл ляснув, як бич, і враз стало зовсім тихо. Людям заціпило, змовк Григор, осікся Гречка, мовчав Оксентій.

На тій тиші унтер подав команду захриплим голосом:

— От–де–ле–ние!

Він подав ще — «товсь» — і двоє чи троє бородатих ополченців слухняно скинули гвинтівки на руку. Інші розгублено тупцювали й перезиралися, але гвинтівок на руку не взяли.

Та економічеські, — а поміж них не самі дівчата були, а й хлопців трохи, — саме надбігли і зразу похапали за руки всіх ополченців — і тих, що наготовили гвинтівки, і тих, що держали їх при землі.

Тиша урвалася знов. Знову зчинився галас. Унтер тупотів ногами й казився. Ополченці самі простягали людям гвинтівки — нате, беріть! І економічеські брали.

А Гречка тепер гукав:

— Ставаймо до лану, народ! Всі ставаймо! І до машин ставаймо! Викосимо весь лан! І розвеземо по хатах! Нехай генерал Корнілов по стерні голою дупою лазить! Контра! За що, люди, боролись? За що кров проливали?

І люди ставали.