Марина спинилась посеред кімнати, серед розгардіяшу, і люто блиснула очима на молодшого брата:
— Тільки нехай цей паршивець не знає, де подінеться Ростислав! Чуєш, батьку? Жодним словом не прохопись перед цим занюханим кокаїністом! Він здатний виказати на рідного брата і зашморгнути йому мотузку на шиї!..
Доктор Драгомирецький знову вхопився за голову:
— Марино! Опам'ятайся! Що за слова «паршивець», «занюханий»! Ти ж закінчила гімназію! І що ти пропонуєш? А — вітчизна? А — присяга? А — комендантські патрулі, які нишпорять по місту й виловлюють дезертирів?…
Більшовицька демонстрація тим часом вийшла на Думський майдан.
Групи юнкерів зразу кинулись до транспарантів «Геть війну!» та «Владу — Радам!» Вони замірялись пошматувати ці гасла. Свист, лемент, тюкання вибухли на тротуарах.
З лав демонстрантів почувся наказ з мегафона:
— Спокійно, товариші! Не відповідати на провокацію! Авіапарківці та арсенальці — вперед!
Це порядкував Іванов. Так домовлено наперед: якщо буде напад, солдати авіапарку та арсенальці виходять у голову колони, беруться міцно під руки і стримують удар юрби.
Тепер транспаранти «Геть війну!» та «Владу — Радам!» опинились у центрі демонстрації, за численними й міцними шеренгами солдатів та робітників.
— Ви й досі вірите, що буржуазна революція може перемінитись на соціалістичну мирним шляхом? — гостро запитав Іванов в Євгенії Бош.
— Ні, тепер я думаю навпаки: ми мусимо повстати…
В цей час, коли демонстрація проминала будинок Думи і на балконі її стояли мовчазні та люті, не вітаючи демонстрантів, її керівники, — сталося таке.
З Малої Житомирської з гучним торохкотінням вилетів мотоцикл і полинув через майдан до Інститутської. Це поспішав на Банкову, в штаб, кур'єр–іскровик з черговими стрічками з телеграфного апарата. Але колона демонстрантів перетяла йому шлях, і він став.
Та, ставши, він не міг стримати свого збудження, своєї схвильованості. Телеграфні повідомлення, які він тримав у руці, пекли йому серце.
Він зіп'явся на педалі свого мотоцикла і гукнув у колону демонстрантів, у натовп на тротуарі:
— Армію прориву під Калушем розбито!.. Шістдесят тисяч лягло трупом!..
В лавах демонстрантів, в натовпі на тротуарах розітнулись зойки, вигуки, голосіння: новина миттю облетіла майдан: ще шістдесят тисяч смертей! Батьки, брати, сини, чоловіки…
Іванов заспівав:
Вы жертвою пали в борьбе роковой…
Товариші підхопили:
Любви беззаветной к народу…
І тоді заспівала вся лава демонстрантів:
Вы отдали все, что могли, за него,
За жизнь его, честь и свободу…
Люди на тротуарах скидали шапки, люди похиляли голови, прилучали й свої голоси до мелодії жалобного співу.
I люди плакали.
А більшовицька демонстрація йшла.
Геть війну! Не треба війни. Хай буде мир у світі!
Але мир — не приходить сам, його ще треба завоювати.
І завоювати його можливо лише тоді, коли владу в країні візьмуть у свої руки самі трудівники.
І на чолі має стати організатор — партія.
Нема такої партії, яка б наважилась зараз — під час розрухи й війни — взяти владу в свої руки й повести за собою весь народ, — так кажуть меншовики і есери. Ні, є така партія! — сказав більшовик Ленін, сказав лише кілька днів тому, на Всеросійському з'їзді Рад: це — партія більшовиків!..
І більшовики йшли першими шеренгами демонстрації:
Падет произвол, и восстанет народ,
Великий, могучий, свободный…
Мелодія жалобного маршу — мінорна, але в словах пісні — найбільший мажор: заклик до боротьби, віра в народ, певність у перемозі.
І попереду майоріли два червоні прапори:
«Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» та «Мир хатам, війна палацам!»
Вони сиділи троє проти трьох — і їм треба було договоритись за всяку ціну. Росію представляли: Керенський — військовий міністр Тимчасового уряду, лідер партії російських есерів, великорос із Пензи; Терещенко — міністр фінансів та іноземних справ, лідер партії російських кадетів, українець з–під Лохвиці; Церетелі — міністр внутрішніх справ, лідер російських меншовиків, грузин із Кутаїсі. Україну представляли Грушевський, Винниченко, Петлюра.
Ніч тільки почалась — щойно вдарила дванадцята, і в широко розчинені вікна щедро сочилися духмяні вечірні аромати київських парків: запаморочливо пахла матіола, за серце брали церковні благовонія левкоїв, білий тютюн дурманив солодко і снотворно.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу