Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

На Олександрівському майдані демонстрацію перестріла колона з Подолу. Шеренги робітників і тут чергувались з шеренгами солдатів Воронезьких дружин та матросів Дніпровської флотилії. Ще трохи згодом прилучилась колона Центрального району та робітники Південно–російських металургійних заводів, Деміївського снарядного і військових майстерень, а також солдати кінного запасу. Ці колони теж несли плакати з більшовицькими гаслами.

Але перед Думським майданом більшовицька демонстрація дещо затрималась: Хрещатиком саме проходила українська демонстрація — і треба було розминутись.

Дві лави демонстрантів стояли одна проти одної, керівництво на чолі розбиралось, кому іти праворуч, кому ліворуч, а люди в лавах перебалакувались та перегукувались: зустрілося чимало знайомих, навіть членів однієї родини — брати і сестри, діти й батьки. Флегонт з Мариною махали руками до Данила з Харитоном.

Іванов сказав похмуро до Боженка поруч:

— Ми — йолопи… Ні! — зразу ж розсердився він на себе самого. — Ми — злочинці!

— Ти що — здурів? — здивувався Боженко.

— Так, ми здуріли! Навіщо ми затіяли окрему демонстрацію? Кому це потрібно? Реакції та контрреволюції, щоб розпорошити сили трудящих! Ми мусили йти тільки разом!

— Тю! — ще дужче здивувався Боженко. — Таж цю демонстрацію очолює Центральна Рада!

— Центральна Рада примостилася на чолі, а хто позаду йде? Хто йшов і в першій демонстрації?

— Таж першу вели меншовики!

— А за ними хто йшов? Хіба не народ?

— Та народ же… — погодився Боженко. — І чого ти до мене прискіпався? Таке рішення гомітету — одірватись від есерів та меншовиків…

— Одірватись від есерів з меншовиками, а не від народу! — вже майже закричав Іванов: таким розгніваним Боженко його ще ніколи не бачив.

Іванова підтримав Саша Горовиць:

— Це правда: треба було іти однією демонстрацією, об'єднавшись навколо Рад…

— Таж Ради — меншовицькі! — спантеличився Боженко.

Тоді озвався й Смирнов:

— Для того й треба об'єднатись навколо Рад, щоб одірвати їх від меншовиків та есерів.

Затонський теж докинув похмуро:

— Ви ж бачите: їх більшає й більшає, — він кивнув на українську демонстрацію, що вже просувалась попід тротуаром, розминаючись, — минулої демонстрації їх було куди менше, як тепер: народу за Центральною Радою зростає…

Тепер вже обурився й Боженко:

— Що ти верзеш? Що ти веремію затіваєш? А то, за нами, хіба не народ? За нами пролетаріат! — Він вказав на колони арсенальців, машинобудівників, кравців, тютюнників, лимарів позаду.

Тоді втрутилась і Євгенія Бош:

— Я думаю, — сказала вона, — Іванов мав рацію, коли виступав з вимогою, щоб ми, більшовики, очолили боротьбу за автономію України: нема «українства», як партії, в «українстві» — теж класова боротьба. Ленін правий: правильне вирішення національного питання можливе лише тоді, коли влада перейде в руки робітників та найбідніших селян… А ми зовсім відсахнулись від українського руху! Ми мусимо це змінити. І ми змінимо це… — Вона помовчала ще і додала: — Розмову з Юрієм для початку я візьму на себе…

Українська демонстрація вже пройшла, розминувшись. Подано команду більшовицькій колоні — шикуватись!

В цей час по руках пішли екстрені випуски газет: хлопчаки–газетярі спритно торгували, шастаючи поміж демонстрантів.

Київський телеграф прийняв з Харкова, Катеринослава й Донецького басейну вранішні інформації.

З Донбасу повідомляли: робітники Луганська, Бахмута, Юзівки, Краматорська, шахтарі району Ясинуватої, Щербинівки, Микитівки — вийшли на демонстрації під більшовицькими гаслами «геть війну» та «вся влада — Радам».

З Харкова теж: понад сто тисяч робітників усіх численних харківських заводів та солдати гарнізону на заклик більшовиків зібрались на мітинг на іподромі і вимагають «влади Радам» та «геть війну».

З Катеринослава: по всіх підприємствах ухвалено більшовицькі резолюції «геть війну!» і «влада — Радам!»

Боженко загилив Іванова кулаком по спині:

— От бачиш! А ти казав!..

Цієї гарної, погожої червневої неділі весь Київ не сидів по домах: гаряче сонце стояло над Дніпром, з–за Дніпра повівав ласкавий вітерець, сонцем і водою пахла зелень у парках на дніпровських кручах. І тільки на вулиці, серед людей, можна було довідатись і про новини, які так хвилювали всіх: адже сьогодні на світанку почався наступ на фронті — дві сотні кілометрів від Києва.