Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Головуючий, есер Григор'єв, глузливо посміхнувся:

— Більшовики вільні голосувати чи не голосувати — балотування однаково буде дійсним: для обрання доволі двох третин голосів.

Він оголосив балотування.

Тоді Іванов з свого місця заспівав «Інтернаціонал».

Всі більшовики підхопили:

Іванов стояв, співав і роздивлявся на людей.

Цей склад Рад був обраний ще в перші дні після Лютневої революції, і сьогодні він вже аж ніяк не відповідав свідомості київських трудящих, зрослій за ці чотири місяці. Тоді, в перші дні революції, демагогічні фрази есерів та еквілібристична казуїстика меншовиків забивали памороки недосвідченим, але очманілим від радощів людям. І вони віддавали свої голоси за кожного, хто ефектніший був у своїх промовах за революцію.

Тепер вже було не те. Адже коли стало до діла, то меншовики з есерами стояли за дальше ведення війни, проти усіх домагань робітників і ставили опір розподілові поміщицької землі між селянами. Сьогодні більшовицькі вимоги підтримували вже не тільки на тих підприємствах, де більшовицькі організації переважали інші, як–от у металістів або кравців, але й на тих, де більшовицьких організацій не було зовсім: більшовицька критика діяльності Тимчасового уряду розкривала людям очі. Навіть тоді, коли доводилось Іванову виступати перед мітингом, який не приймав більшовицьких пропозицій, — однаково він бачив: це тільки дочасно, мине небагато часу — і ці ж таки люди стануть ентузіастами більшовицьких ідей.

Голосування тим часом закінчилось: жоден більшовик не був обраний від київських Рад на Всеросійський з'їзд.

Більшовики звелись з місць і залишили засідання. Об'єднання Рад тепер вже не мало сенсу: це б стало тільки об'єднанням фракцій меншовиків та есерів.

Тут же, в вестибюлі, більшовицька фракція прийняла рішення: йти на Печерськ, де на цю годину скликався великий мітинг, і розповісти народові про об'єднувальне засідання Ради робітничих та Ради солдатських депутатів.

Юрбою, просто посеред вулиці, лавіруючи між трамваїв, автобусів, циклонеток та візників, більшовики, члени обох Рад, рушили через Бессарабку і Собачу тропу: в приміщенні Печерського клубу вирішено взяти свій більшовицький прапор.

Позаду йшли П'ятаков з Івановим.

П'ятаков кип'ятився:

— Тобі ніхто не доручав виступати від імені більшовиків за українську автономію! До з'їзду ще невідомо, яку позицію прийме партія в цьому питанні!

Іванов спокійно відказував:

— Поки буде з'їзд, позиція Центрального комітету нам відома: я її виклав зовсім точно. Певен, що після з'їзду вона ніяк не зміниться…

Боженко залишився біля театру «Бергоньє» сам: засідання Рад тривало далі, отже, мала виконувати свої обов'язки і робітнича самооборона.

— Василю Назаровичу! — гукали дружинники. — Нам теж треба на мітинг! Та й наші однаково пішли…

Боженко почухав потилицю.

— Знаєте що, хлопці? — нарешті махнув він рукою. — Мислю собі так: меншовичків та есериків юнкери все одно не займуть — це ж таки, сказати б, державні партії. Коли де й чекати тепер провокації, то якраз на мітингу… Гайда на Печерськ!..

Данило з Харитоном крокували в останній шерензі.

Данило ступав неуважно і раз у раз збивався з ноги. Він знову поринув у свої солодкі мріяння. Тепер уявлялося йому, як «мале» вже зіпнеться на ноги і як вони з Тоською виведуть його «на проходку»… Ідуть вони від Аносівського парку до Дніпра, у неділю, звичайно, — і назустріч їм все знайомі та сусіди. Старші люди похвально посміхаються, молодиці сплескують руками, дівчата вищать — тиснуть Тоську, хапають «мале» і мусолять йому щічки поцілунками. Тоська шаріється і ховає обличчя Данилові в плече, а Данилові доводиться хмуритись і суворо казати: «Не балуй!»

— Та чи ти оглух? — гнівається Харитон поруч. — Чуєш, мой? Котрий вже раз питаю, що це в тебе в руці?

Данило хапається і мерщій ховає те, що несе, в кишеню. Це — невеличкий кавалочок «печатного» мила «4711». Він придбав його в кіоску «Брокар і К°», під яким йому довелося вартувати. Мабуть, розпрочудесне мило — така ж на нього прегарна реклама намальована! Та й взагалі, тепер же — революція! Годі вже, щоб пахучим милом вмивалися самі буржуї! Нехай і малий Данько попахтиться собі та виростає по–людському.