Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

— Дивіться, громадяни! Будьте свідками! Вже «совдепи» революційну свободу особи обмежують! Бачили? Громадянам свободно! Росії невільно ходити, де їм заманеться!..

На об'єднаному засіданні Рад тим часом знову тривала вічна суперечка між фракціями більшовиків та меншовиків. І більшовикам було в тій суперечці сутужно, бо меншовики зблокувались з есерами, і їх підтримували ще й українські, польські та єврейські партії.

Від фабзавкомів міста був поданий більшовицький проект резолюції про запровадження як закону восьмигодинного робочого дня для всіх підприємств міста. Але меншовики зразу виставили свою резолюцію: принципово не заперечувати, одначе вирішати це питання для кожного підприємства окремо — зглядно на його економічний стан, і категорично заперечували проти восьми годин на підприємствах, що працюють на оборону. А на оборону в Києві працювали всі підприємства, крім заводу зельтерської води та дамських конфексіонів.

Від профспілок надійшла більшовицька пропозиція про встановлення робітничого контролю. Але меншовики негайно виставили контрпропозицію: запровадити не робітничий, а — державний контроль. Виходило, що міністр Терещенко контролював би цукрового магната Терешенка, а прем'єр Родзянко — поміщика Родзянка.

Більшовики почали гукати з своїх місць:

— Глум! Безглуздя! Зрада інтересів трудящих!

Та прошили все–таки резолюції меншовиків, підтримані представниками інших партій.

Поразка більшовиків по двох основних пунктах резолюції відразу стала відома на вулиці, і натовп на тротуарах реагував, не приховуючи своїх почуттів. Дівиці в «шантеклерах» завищали, кавалери в кльошах засвистіли, а офіцери, що зібрались гуртком на другому розі Пушкінської перед «ренським погрібком» Карантбайвеля, дружно зааплодували. Правда, були вони трохи напідпитку.

Спиртні напої були заборонені від початку війни, але виноградні вина від дня Лютневої революції вже дозволено. Тепер міська Дума внесла в прейскурант дозволеного питва і коньяк — як напій виноградного походження. Це був, безперечно, відчутний здобуток революції: не треба було кривити свободною совістю, купуючи коньяк з–під поли, завдано нищівного удару й спекулянтам, які торгували потай політурою та денатуратом, пропущеними для дистиляції крізь респіратори протигазів з потовченим березовим вугіллям.

Міліціонери почали гукати до дружинників самооборони:

— Гей! Паняйте собі додому, одставної кози барабанщики! Все одно потурять з «совдепів» ваших більшовиків!

Дружинники похмуро огризались:

— Кишка тонка! Диви — урветься! Скажеш «гоп», коли вискочиш!

Харитон дискретно запропонував Данилові:

— Чуєш, мой! Давай, коли поставимо гвинти в козла, гукнемо хлопців, накладемо міліції та поодбираємо в них шпалери, як у фараонів у лютому.

Але Харитонова пропозиція заскочила Данила в ту секунду, коли він знову посміхався до своїх думок, — і Харитон з обуренням плюнув. Та в хвилину, коли Харитон ладнався ще раз добре облаяти Данила — і дурником, і дурилом, і дурбасом, і дурандасом, — інше відволікло його увагу. До «ренського погрібка» Карантбайвеля наблизився Нарцис у гурті молодиків картинної зовнішності. Декотрі були в чорних капелюхах з широкими крисами та в чорних плащах–крилатках, інші — в бриликах «канотьє», куцих піджачках та картатих бриджах під гетри, ще інші — в блакитних студентських штанях, одначе в смушевих шапках на головах, незважаючи на спеку літнього дня. Це були молодчики з клубу «Мать–анархія» — гвардія лідера київських анархістів з кумедним прізвищем Барон. Анархісти прибули до «ренського погрібка» відсвяткувати вчорашню акцію Думи в царині поширення революційних свобод, а можливо, і з метою вчинити бешкет.

Ставши на порозі і, цілком очевидно, шукаючи приводу завестися з офіцерами, Нарцис заспівав:

Це вже був недвозначний виклик, і офіцери напідпитку почали хапатись за кобури пістолетів.

А Нарцис галасував, ламаючися:

— Русі веселіє — пити і бити! Хай живе свобода питія і битія на Русі! Заходь безплатно, патріот до переможного кінця! Мать–анархія частує всіх!

Його молодчики, згрудившись довкола свого отамана, вже витягали кастети та фінки з кишень.

Та неминучий інцидент з неодмінною кривавою розв'язкою був все ж таки одвернутий, бо в цю хвилину загальну увагу привернула якась процесія, що посувалася згори і вже наблизилась до колегії Павла Ґалаґана. Власне, то була не процесія, а марширувала якась військова частина.