Валентин Чемерис - Генерали імперії

«Я виступив із зверненням до народу Фінляндії, — згадує Маннергейм, — у якому заявив, що вважаю абсолютно необхідним роззброїти російські гарнізони, оскільки гірші представники нашого народу, об’єднавшись з російськими солдатами, стали на шлях насильства і заходилися грабувати і вбивати мирних громадян. Повсталі зрадили Батьківщину, а тому їх має чекати сувора кара. У зверненні говорилося і про те, що російським солдатам, які добровільно складуть зброю, буде гарантована особиста безпека, і як тільки Фінляндія та Росія дійдуть згоди, їх негайно звільнять». («Українці й поляки, — зазначає далі генерал-лейтенант, — звільнялися негайно»).

У перші тижні війни частини шюцкуру роззброїли біля 7000 російських солдат і захопили ще 25 000 гвинтівок та велику кількість іншого військового спорядження. 6 лютого вся Північна Фінляндія аж до кордонів зі Швецією була в руках повсталих. Також вдалося врятувати золотий запас фінського державного банку.

І все ж ситуація ще була критичною, адже численність «червоної гвардії» сягала 30 000 чоловік, плюс близько 40 000 російських солдатів — важкі бої не затихали увесь лютий, березень і квітень. Але перемога спершу повільно, а далі швидше схилялася на бік повсталих, які щораз більше й більше захоплювали зброї й противника і, на ходу переозброюючись, звільняли свою батьківщину. В ході боїв створювалася Ставка головнокомандуючого, що знаходилася в поїзді, який стояв на колії біля станції Сейняйокі, генеральний штаб та його структури.

Одночасно сенатом було прийнято закон про всезагальну військову повинність — віднині всі чоловіки віком від 21 до 40 років повинні були служити в армії. За планом мали бути створені 9 дивізій, що складалися б із 27 полків, а також ряд особливих підрозділів. Офіцерські та унтер-офіцерські кадри комплектувалися з єгерів та керівників шюцкуру. Але й «червона гвардія» зміцнювала свої ряди, отримуючи з Петрограда і зброю, і людське поповнення — бої тільки-но розгоралися.

«Наказую всім збройним силам Фінляндії в строк з 3 по 9 березня підготуватись до наступу і 10 березня всіма силами розпочати рішучий наступ для вигнання лахтарів (букв. „м’ясники“ — зневажлива назва шюцкорівців)» — це з наказу по «червоній гвардії». Але вже ніякі накази не могли зупинити нестримний натиск патріотів країни Суомі.

6 квітня повсталі захопили місто Тампере, взявши в полон 11 тисяч чоловік і велику кількість воєнних трофеїв — найбільша, численністю до 25 тисяч чоловік Північна армія заколотників була повністю розгромлена! А через дев’ятнадцять днів безперервних боїв члени уряду заколотників ганебно втекли, кинувши напризволяще свої війська — Східна група загарбників перестала існувати. В полон потрапило 15 тисяч заколотників, переможцям дісталася велика кількість зброї, так необхідної їм. Тепер у руках противників незалежної Фінляндії залишалася лише невелика частина території, головно форт Іно, але за кілька днів і його гарнізон здався. Військові операції, які почалися 25 січня, 16 травня були успішно завершені.

А ще через день частини новоствореної національної армії, які брали участь у визвольній війні, та загони шюцкору в честь перемоги пройшли в столиці Фінляндії урочистим маршем.

Здавалось, що й сама природа, зазвичай сувора і не завжди ласкава до Суомі, поділяла з ними радість вікопомної — тепер уже вікопомної! — події. День той, 16 травня 1918 року, видався напрочуд гарним: над країною Суомі, країною тисячі озер, було чисте голубе небо, що по весні буває рідко. Теплинно лагідно сяяло сонце і в північній країні, котра того дня здавалася ледь чи не південною, і в душах людей буяло гоже літо. Вперше за останнє сторіччя на території Фінляндії не було жодного озброєного чужинця — ну хіба це не свято із свят? — та ще званого «старшим братом», який до того розпоряджався там, як у себе вдома. І вперше за останнє сторіччя більше не було потреби цвенькати його мовою, обов’язковою у всіх фінських школах та в установах. Фінляндія вже не повинна була стояти струнко — ні перед імператором, ні перед «видатним вождем світового пролетаріату», ні навіть перед його співправителем Троцьким, якого пізніше свої ж звинуватять у «соціальній демагогії, авантюризмі, безпринципності», що було характерним і для самого Леніна, і, врешті-решт, знищать.

Фінляндія вперше за останнє сторіччя була вільною — від північного кордону до південного, від східного до західного, і над її землею, над просторами синіх вод Ботнічної та Фінської заток, над Балтійським морем, над усіма її ляні (губерніями) було тихо й благословенно. А на її гербі лев у короні, стоячи на кривій шаблі, чи не вперше так упевнено здіймав меч, той меч, що приніс волю.