Валентин Чемерис - Генерали імперії

Увечері 25 січня 1918 року головнокомандуючий національно-визвольною армією Фінляндії, що складалася на той час з розрізнених і майже беззбройних груп та загонів шюцкору [11] Шюцкор (шведське skyddskar — охоронний корпус, фінська назва suojeskunfa) — воєнізована організація, за радянською термінологією — фінської буржуазії і куркульства. Зародилася під час революції 1905–1907 рр. у вигляді загонів білої гвардії. Офіційно шюцкор створено в 1917 році, він був опорою національно-визвольних сил Фінляндії (за тодішнім радянським ярликуванням — реакційних сил). З 1937 року прирівняний до складової частини збройних сил і взятий на держбюджет. В 1939 році нараховував біля 100 тисяч членів. Став ядром нової національно-визвольної армії Фінляндії. Боровся проти СРСР під час війни 1941–1944 рр. В 1944 році у відповідності з досягнутими домовленостями про перемир’я між СРСР і Фінляндією, розпущений. Але своє він зробив, і для фінів шюцкорівці назавжди залишилися національними героями, рятівниками їхньої незалежності, а для Маннергейма — найзначнішою опорою і допомогою у створенні армії та врятуванні фінської незалежності. генерал-лейтенант Маннергейм ввіреною йому владою приймає рішуче і доленосне рішення — негайно розпочати бойові дії, бо й справді, як застерігав Ленін, «промедление — смерти подобно». І приймає рішення розпочати бойові дії саме 25 січня, бо вже 26–го було б пізно. Та в патріотів Фінляндії вже й не було зайвого дня. Бодай одного. Відлік часу вже йшов на години, денні чи нічні — не суть важливо. Так звана «червона гвардія», що складалася з росіян і в тім числі з фінів-перебіжчиків, різних декласованих, зденаціоналізованих елементів, які вже й мову свою забули і були збиті з пантелику більшовицькою пропагандою та демагогією «про рівність народів», «про класову боротьбу» тощо, спішно створила за вказівкою Петрограда свій «виконавчий комітет», який і почав гарячковиту підготовку до захоплення влади. 26 січня їй було дано наказ швидкими темпами розпочати мобілізацію, одночасно з нею заарештувати законний сенат Фінляндії (дарма що невеликим проміжком часу раніше Ленін зі своїм урядом визнав незалежну Фінляндію!), захопити — за петроградським сценарієм — центральні установи, пошту, телеграф, банки тощо, а також ліквідувати «людей, уведених до спеціального списку» (Свінхувуд та Маннергейм і розпочинали той список, заздалегідь складений у Петрограді і переданий «червоній гвардії» в Фінляндію).

Спочатку все ніби йшло за планом, складеним і затвердженим в Петрограді, де спішно відтворювалась російська імперія, тільки під червоними прапорами: «червоногвардійці» за допомогою регулярних російських частин, власне, регулярні російські частини, прикриваючись «червоною гвардією» буцімто фінських робітників, успішно виступивши, нанесли підступний удар у спину визнаної Петроградом незалежної Фінляндії і дещо із задуманого встигли здійснити. Вже через три дні бойових дій в ніч на 28 січня десять батальйонів «червоної гвардії», добре озброєних російською зброєю, що дислокувалися в Гельсінкі, оголосивши збір раннім ранком, таки здійснили державний переворот, розігнали законний сенат країни, позахоплювали центральні установи, пошту, телеграф, банки тощо, поспішно проголосивши про «успішне здійснення соціалістичної революції». І вже відкрито запросили допомоги у більшовиків червоної Росії, і ті почали відправляти допомогу «законному новому революційному урядові Фінляндії». Здавалось, що — все. Здавалось, що з незалежною Фінляндією вже назавжди покінчено, тепер доля її була відома: Фінляндська радянська соціалістична республіка під владою російських більшовиків — це на першому етапі, на другому ж — приєднання ФРСР до червоної Росії на правах — і це в кращому разі — автономної республіки Країни Рад.

Червона Росія (а імперська Росія є імперською Росією, незалежно від того, якого кольору прапори на даний момент над нею мають, хай хоч і сіро-буро-малинові!) діяла за відомим неписаним законом злочинного світу, нею ж самою і породженим: «Держи вора!». Себто коли злодій, до когось залізши в кишеню, аби дезорганізувати ситуацію і направити всіх по хибному сліду, дер горло, репетуючи: «Держи вора!» В політиці росіян це ознаменувалось наліплюванням ярликів на супротивників, коли чорне називалося білим і навпаки. Організувавши контрреволюційний — чистої води — заколот проти законного, але неугодного уряду, який виступає за незалежність, більшовики відразу ж здійснювали галас про буцімто контрреволюційний заколот самого законного уряду чи його прихильників — патріотів незалежності своєї країни. І це, як не дивно, діяло. Хоч і було надто примітивним, коли знати пальці, але чомусь діяло. (Діє, здається, й досі.)