О. Михайлів - Лисовичі - хроніка галицького приходства

Всі Корчини — старі й малі — дуже люблять гостей і гостини. Це в них і традиція слов’янської гостинности і цікавість до чужих людей і бажання побалакати. Та ж вони всі люди говіркі й товариські і в тихій ідилії Лисовицького приходства їм часом стає нестерпно нудно.

Ось і нині на приходстві чекають гостей — сусідів із Волостич і Мокронова й декана з Ольхович. І сім'я о. Левицького, хрищеного батька Ігоревого, обіцялась приїхати з далеких Гущанич, аж із Самбірського повіту. Буде багато чужих — і своїх — панночок, а, звичайно, як панночки будуть, то й кавалери надтягнуть також — студенти з поблизького містечка.

Ігор із Славцею сидять на одному з чотирьох горбів, що положені в чотирьох кутах старого замчиська в Панськім саді. Колись — кажуть — був тут великий панський замок і спалили його збунтовані селяни в XVII сторіччі (чи не в Хмельниччину?). А тепер на замчиську старий Бриґель кукурудзу садить, а з кам’яних веж тільки й осталося, що ті чотири горби, а в них подекуди видно льохи завалені, з старої цегли.

Але нині Ігор не прийшов сюди студіювати історію. Він — і Славця — стовбичать тут як вірний шільдвах, чи як розвідники на козацькій «хвигурі»: вони виглядають, чи не їдуть гості на приходство й хто приїде раніше — щоб завчасу донести про те їмості Марії.

А їмость по великій, літній кухні ходить — хвилюється. І старий кухар Смола, що колись по панських дворах варив, ще доливає оливи до вогню, раз-у-раз примовляючи:

«Ані пса, прошу їмості!»

А може дійсно не приїде ніхто? Ах, яка катастрофа! Та ж такого прекрасного індика зарізали на цю оказію — «Кухажу, то не індик, а потвір!» — мовила їмость Марія. А тортів яких напекли — а тут маєш тобі — ані пса!

Але молода ґенерація Корчинівська в Середньому покою, хоч сама схвильована гостиною, проте сміється з їмостиних страхів. Та ж вони знають, що на селі час не грає великої ролі, на годинники люди не дивляться, а коні тягнуть поволі — то й гості напевне приїдуть, хоч спізняться.

Вже й сонце починає хилитись, аж тут — тріюмфальний крик Ігоря — «їдуть, їдуть» і обоє дітей біжать чим швидше до кухні.

«Звідки їдуть?» — питають їх.

«3 Мокронова, або з Ольхович, бо віз їде вниз із Копані!»

І дійсно — з Мокронова. Вилазять із воза: їмость Пашковська — сива, висока, худа, із скептичною, розумною усмішкою. І отець Пашковський — старий елеґант і льовеляс, кажуть, що в нього була любовна афера в містечку але в це, звичайно, не віриться — де ж таки, священик і вже немолодий! Тільки молоді Корчини про нього шепчуться, хихочуть.

У Пашковських було багато дітей, ровесників Олі й Дарки і старших ще, але тепер одні подружилися й на своє пішли, другі від туберкульози померли й нині тільки старі приїхали з сусідами привітатися, погуторити.

А потім зараз самі найдальші гості приїхали — о. Денис Левицький з дружиною й дітьми. Отець Денис із жінкою живе «як пес з котом», не помогло для щастя їх ані те, що багачі були, ні те, що дітей мали гарних четверо: найстарша у Львові сидить, за гімназійного професора вийшла (добра партія!), до середущої «панич» Долько залицяється (але вона, добра така, його не жене, а взагалі від кавалерів утікає, мабуть старою дівою залишиться), а наймолодші — гарні, мов образочки, білявенькі син і дочка.

А далі — мов розв'язався мішок із гістьми. Приїхав о. декан Носовський з Ольхович із дружиною й дві дочки їх — старша співачка «майже професійна», а молодша — симпатія Олеся Корчина, він не одну пару підошов сходив, бігаючи до неї, до Ольхович. І отець Розновський із найближчого села — Волостич, із високими, такими як він, дочкою й сином (а їмость хвора, дома лишилася). І надійшли пішки з містечка із співом, мандоліною й великою фантазією студенти молоді: Студент юристики Крат — із штучною мужицькою вимовою й трохи вайлуватими манерами, і Грицяк — весельчак, що вміє складати такі дотепні пісні, і Галюк — вродливий, ґалянтний бльондин, що тільки недавно вернувся з Німеччини.

Приходство виповнюється гістьми — по береги. В Середньому покою й навколо бічного стола в «Канцелярії» вечерю подають — борщ і індика-«потвора» й печеню й паштет і торти з кавою. Гості їдять і хвалять, добре справився кухар Смола, не даром панським кухарем служив.

Алькоголю багато не п’ють, лиш чарку-дві, хоч про «Відродження» ще й ніхто не чув, але ж пити багато «не випадає», а це найважливіший закон у приходському побуті.

А по вечері все товариство розміщується хто-де-куди — їмості в Середньому покою, панотці в Канцелярії за преферансом, а молодь у сальоні забавляється.