В. Ян - Чінгісхан

— Буде зроблено, великий!

Чінгісхан підвівся. Монголи, які сиділи навколо, разом підвелись і вихлюпнули недопиті чаші на землю «на честь бога перемоги».

— Я їду далі, — сказав Чінгісхан. — Подайте мені коня. Таїр-хан залишиться в цьому місті намісником, і всі повинні йому коритися.

Освітлений загравою багать і блідим сяйвом півмісяця, Чінгісхан сів на широкогрудого буланого коня. Охоронці побігли між багаттями до своїх коней, яких стерегли бухарські сивобороді, і за кілька секунд ряд вершників, цокаючи копитами по кам’яних плитах, потягнувся через майдан, в’їжджаючи у темну вулицю.

У монгольському війську був порядок, встановлений Чінгісханом. Кожний вершник знав своє місце в десятку, і в сотні, і в тисячі; тисячі воїнів збирались у великі загони, підлеглі воєводам, які одержували особливі накази від начальника правого чи лівого крила війська, а то й від самого монгольського кагана.

В усі вулиці багатого, велелюдного міста Бухари швидко поскакали монгольські вершники. З ними були посередники з бухарських старійшин — перекладачі-товмачі з мусульманських купців, що раніше торгували в монгольських кочовищах. Ці товмачі голосно оповіщали жителям, які з ляку поховалися в своїх будинках, про накази нових володарів міста, а на перехрестях вулиць з’явились «караули» [107] Слово «караул» запозичене від монгольського слова «харау» або «харагу», що значить: охорона, захист, застава. , що стежили за порядком.

Монгольський начальник міста Таїр-хан оселився в головній мечеті, куди, виконуючи наказ Чінгісхана, були скликані бухарські старійшини. Вони подали докладні списки всіх багатих жителів міста, вказали потайні склади припасів, раніше заготовлені для війська хорезм-шаха, а також і приватні склади, і крамниці з цінними товарами.

З усіх кінців міста потягнулись до головного майдану нав’ючені верблюди, коні й вози. Налякані жителі привозили мішки з зерном, купи тканин, одягу, килимів, цінний посуд та інші речі й продукти. Все це складалося в мечетях, і від усього майна виділялася третя частина для монгольського владики Чінгісхана.

Жителів, здатних працювати, послали засипати глибокий рів, що оточував цитадель, в якій замкнувся непокірний Іхтіар-Кушлу. Він із своїми воїнами вирішив не здаватись і битися до останнього подиху. Були серед захисників фортеці й інші хани, серед них богатир-монгол Гурхан, який утік від Чінгісхана і перейшов на службу хорезм-шаха.

Монголи стежили, як працювали тисячі молодих і старих бухарців, закидаючи землею і колодами глибокий рів і квапили їх. Через два дні вже можна було наблизитися до високих стін фортеці, на яких стояли озброєні захисники.

— Ми нашу роботу виконали швидко, — говорили бухарці. — Подивимося тепер, чи швидко зуміють монголи видертися на ці високі стіни.

З наказу монголів бухарські теслярі приготували багато довгих драбин. Тоді монголи накинулись на натовп, люто стьобаючи його канчуками.

— Чого ви ждете? На що дивитеся? Ставте драбини і лізьте на стіни.

Ніхто з бухарців не наважився підійти до стіни, звідки летіла цегла і лився окріп та кипляча смола.

Але монголи, вихопивши мечі, стиснули кіньми натовп непокірних бухарців і, нарешті, почали безжалісно бити їх по головах.

Бухарці кинулися вперед, затуляючись руками. Монголи продовжували їх рубати, відтинаючи пальці і долоні.

Товмачі умовляли натовп лізти на стіну.

Дехто з бухарців кричав:

— Лізти на стіну — смерть, стояти на місці — теж смерть! Поліземо на фортецю до своїх воїнів. Може, вони нас пожаліють і перестануть битися!

Бухарці взяли драбини, приставили їх до стін і почали видиратися наверх з криками:

— Ми мусульмани, як і ви! Покладіть зброю і здавайтесь!