Згадаймо,
Згадаймо степи монгольські,
Золотий Онон,
Голубий Керулен!
Тричі по тридцять
Монгольське військо
Втоптало в пил
Непокірних племен.
Ми кинем народам
Грозу і пломінь,
Посіємо смерть,
Чінгісхана сини.
Піски сорока
Пустель за нами,
Кров’ю убитих
Залиті вони.
«Рубайте, рубайте
Старих і юних!
Над всесвітом знався
Монгольський аркан!»
Так велів, повелів
У пожежах повсюдних
Рудобородий бич неба
Батир Чінгісхан.
Він сказав: «Вам роти
Я цукром напхаю!
Обгорну животи
Вам у шовк і парчу!
Все — моє! Все — моє!
Я страху не знаю!
Я весь світ
До сідла мого прикручу!»
Вперед, уперед,
Швидконогії коні!
Вашу тінь
Обганяє народів страх…
Ми не припиним
Стрімкої погоні,
Аж поки гарячих
Коней не скупаєм
В Останньому морі,
В незнаних краях…
Слухаючи улюблену пісню, Чінгісхан похитувався і підспівував низьким хрипким голосом. З його очей текли великі сльози і скочувались по жорсткій рудій бороді. Він втер обличчя полою соболевої шуби і кинув у бік співака золотий динар. Той спритно його спіймав і впав ниць, цілуючи землю. Чінгісхан сказав:
— Після пісні про далекий Керулен мою печінку гризе печаль… Я хочу потішитись. Ойє, Махмуде-Ялвач! Накажи, щоб оці дівчата проспівали мені приємні пісні і мене розвеселили!
— Я знаю, які пісні ти, государю, любиш, і зараз поясню це співачкам… — Махмуд-Ялвач статечно і поважно пройшов до натовпу бухарських жінок і пошептався з ними. — Отже, — сказав він, — заспівайте таку пісню, щоб ви завили, немов вовчиці, які втратили малят, і нехай старі теж підвивають… Інакше ваш новий повелитель так розгнівається, що ви позбудетесь вашого волосся разом із головами… © http://kompas.co.ua
Жінки стали схлипувати, а Махмуд-Ялвач з гідністю повернувся на своє місце біля монгольського владики.
Перед хором дівчат став хлопчик у голубій чалмі і довгому смугастому халаті. Він обернувся до жінок і сказав: «Не бійтесь! Я заспіваю!» Він заспівав чистим і ніжним голосом. Пісня його була сумна і самотньо полинула по затихлому майдану під потріскування багать, пирхання коней і глухий рокіт бубнів.
Край радості й пісень, прекрасний Гюлістан [105] Гюлістан — «країна троянд».
Пустелею ти став, твої сади в огні!
Загорнутий в хутро панує тут монгол…
Ти гинеш весь в крові, поранений Хорезм!
Хор дівчат жалібно простогнав приспів:
Лиш чути тужний плач дітей і бранок-жон:
На-а! На-а! На-а!
А за дівчатами всі бухарські сивобороді на майдані підхопили одчайдушним зойком:
Хлопчик співав далі:
З гір снігових потік вливався в Зеравшан.
Дим чорний клубочивсь, померкли небеса.
Лиш чути тужний плач дітей і бранок-жон:
Батьки їх і брати — всі полягли в боях!
Знову хор дівчат повторив приспів:
Лиш чути тужний плач дітей і бранок-жон:
На-а! На-а! На-а!
І знову всі бухарські старійшини одчайдушним зойком підхопили:
Тільки один хорезмієць Махмуд-Ялвач сидів мовчки, скоса позираючи на старих, холодний і насторожений.
— Що співав цей хлопчик? — спитав, ще схлипуючи, Чінгісхан. — І чому так виють оці старі?
— Вони співають так, як ти любиш, — пояснив Махмуд-Ялвач. — У цій пісні оплакується загибель їхньої батьківщини. А всі старі стогнуть: «О Хорезм!» і плачуть, що колишня слава їхня пропала…
Темне обличчя Чінгісхана зібралося в сітку зморщок, рот розтягнувся, наче посміхаючись. Він раптом зареготав, немов загавкав великий старий вовкодав, і заляскав величезними долонями по гладкому животі:
— Оце для мене весела пісня! Добре виє хлопчисько, немов плаче! Нехай плаче весь всесвіт, коли великий Чінгісхан сміється!.. Коли я згинаю непокірну голову під моє коліно, я люблю дивитись, як мій ворог стогне і благає про пощаду, а сльози відчаю течуть по його змарнілих щоках… [106] Рашід ад-Дін.
Мені подобається така жалібна пісня! Хочу часто її слухати… Звідки цей хлопчисько?
— Це не хлопчик, а бухарська дівчина, Бент-Занкиджа. Вона вміє добре читати й писати і тому ходить у чалмі, пов’язаній так, як її носять учені переписувачі… Вона була переписувачкою книжок у шахського літописця.
— Така дівчина — рідкісна полонянка! Нехай вона завжди співає свою жалібну пісню на моїх бенкетах, і щоб усі мусульмани при цьому плакали, а я радів! Ми наказуємо всіх дівчат, взятих у Бухарі, роздати моїм воїнам, а цю дівчину возити всюди зі мною…
Читать дальше
