Монгол у довгій шубі до п’ят, обвішаний зброєю, пробрався крізь ряди присутніх і, нахилившись до вуха Махмуд-Ялвача, пробурмотів йому:
— Мій роз’їзд затримав двох людей: одного, схожого на шамана, у високому ковпаці, другого — хлопчика. Коли ми хотіли їх порішити, старший сказав по-нашому: «Не займай нас! Махмуд-Ялвач наш названий батько — аньда…» А що нам наказано шаманів і чаклунів щадити, та до того ще він твій «аньда», я наказав їх поки що не займати. Що накажеш з ними робити?
— Приведи їх сюди!..
Монгол привів Хаджі Рахіма і хлопчика Тугана.
Махмуд-Ялвач жестом руки наказав їм сісти на килим поруч з переписувачами.
Чінгісхан ніколи, навіть на хмільному бенкеті, не втрачав ясності розуму і все підмічав. Він поглядом подав знак Махмуд-Ялвачу, і той підійшов.
— Що за люди?
— Коли, з твого наказу, я проїжджав через пустелю і мене поранили розбійники, оцей чоловік повернув мені життя. Хіба я не повинен подбати про нього?
— Дозволяю тобі за це його вшанувати. Поясни мені, чому у нього такий високий ковпак?
— Це мусульманський шукач знань і співак. Він уміє крутитися дзигою і говорити правду. Таких людей простий народ поважає і дає їм подарунки.
— Нехай він покрутиться переді мною дзигою. Подивлюсь, як танцюють мусульмани.
Махмуд-Ялвач повернувся до свого місця і сказав дервішу:
— Наш володар повелів, щоб ти йому показав, як танцюють, крутячись, дервіші. Ти знаєш, що, не виконавши волі Чінгісхана, ти втратиш голову. Постарайся, а я гратиму тобі.
Хаджі Рахім поклав на килим сумку, миску, кяшкуль і посох. Він покірно вийшов на середину кола між палаючими багаттями. Він став так, як це роблять дервіші в Багдаді, розвів руки, права долоня пальцями вниз, а ліва рука долонею догори. Якийсь час дервіш чекав. Махмуд-Ялвач заграв на сопілці жалібну пісеньку, що переливалася то як схлипування дитини, то як тривожний крик іволги. Музиканти тихо били в бубни. Дервіш безшумно рушив по колу, легко ступаючи по старих кам’яних плитах, і водночас почав крутитися, спочатку поволі, потім дедалі прискорюючи темп; його довгий одяг роздувався пузирем. Чимраз жалібніше й тривожніше співала сопілка, то замовкаючи, коли гуділи самі бубни, то знову починаючи схлипувати.
Нарешті, дервіш швидко закрутився на одному місці, як дзига, і впав ниць на долоні.
Нукери підвели його і поклали біля переписувачів. Чінгісхан сказав:
— Дарую бухарському танцюристові чашу вина, щоб розум повернувся в його запаморочену голову. А все ж наші монгольські танцюристи стрибають вище і пісні співають голосніше й веселіше. Тепер ми бажаємо послухати монгольських співаків.
На середину майданчика перед каганом вийшло двоє монголів, один старий, другий молодий. Схрестивши ноги, вони сіли один проти одного. Молодий заспівав:
Рідні табуни свої згадавши,
Землю б’ють з іржанням кобилиці,
Рідних матерів своїх згадавши,
Сльози ллють із зойком молодиці.
Всі монголи, що сиділи навколо тісною стіною, хором підхопили приспів:
Ох, мої ви скарби і слава!
Старий монгол в свою чергу заспівав:
Швидкість коней степових узнаєш,
Як промчиш, мов вихор, по курганах,
Міць джигітів степових узнаєш,
Як півсвіту пройдеш за каганом.
Знову всі монголи підхопили приспів:
Ох, мої ви скарби і слава!
Молодий співак виводив далі:
Коли сядеш на коня швидкого,
Враз наблизиш дальнії простори.
Коли знищиш ворога лихого,
Прийде край і розбрату, і горю.
Монголи знову повторили приспів, і старий монгол заспівав:
Кожен зна, хто бачив Чінгісхана, —
Світ не мав ще велетня такого,
Піднесемо ж славу Чінгісхана
І дарами, й співом перемоги!
— Віддамо ж славу Чінгісханові! — вигукнули монголи. — І сьогодні будемо веселитися! — підтримав натовп. Усі засвистіли, загукали, заплескали у долоні.
В середину кола пробралися танцюристи і вишикувались у два ряди лицем в лице. Під спів монголів і удари бубнів вони почали танцювати на місці, наслідуючи ведмедів, перевалюючись, притупуючи і спритно стукаючи один одного підошвами. Разом вихопивши мечі, вони заходилися високо стрибати, розмахуючи зброєю, блискаючи сталлю кинджалів у червоній заграві палаючих багать.
Чінгісхан, зібравши у широку п’ятірню руду бороду, сидів нерухомий і безмовний з палаючими, як жар, некліпаючими очима.
Танці і крики обірвались… Новий співак почав похмуру і урочисту пісню, улюблену пісню Чінгісхана:
Читать дальше
