Воїни, які були наверху, підпускали близько тих, що підіймалися, потім збивали їх каміннями і колодами, відкидали драбини. Вони відповідали:
— Ви боягузливі собаки! Повертайте назад, бийте монголів! Дивіться, як ми всі вмираємо джахідами, а не здаємось! Не підкоряйтеся ворогам!
Монгольський богатир Гурхан, який стояв на стіні і кидав важке каміння, кричав:
— Чому монголи ховаються за спини цих покірних баранів? Нехай вони перші покажуть свою хоробрість! А куди сховався кислолиций дід Чінгісхан, рудий пес, пожирач немовлят?
І Гурхан одчайдушно бився шаблею, а коли вона зламалася, то сокирою, скидаючи тих, що видиралися, поки монголи не прошили його стрілами.
Тим часом монголи присунули китайські метальні машини. Вони кидали у фортецю великі палаючі стріли, обгорнуті паклею та смолою, і горшки з запалювальною рідиною. У фортеці спалахнули пожежі.
Облога цитаделі тривала дванадцять днів. Нарешті, перебивши майже всіх захисників, монголи вдерлися до фортеці і схопили небагатьох уцілілих, вкритих ранами і обпалених. Монголи здивувалися, дізнавшись, що тільки чотириста чоловік захищали цитадель від великого монгольського війська. Ці люди загинули, але не скорились. Коли б усі жителі так само стійко захищалися на високих міцних стінах міста, монголам не вдалося б узяти стару Бухару ні за півроку, ні за рік, і бухарців би не спіткала та жахлива доля, яку вони самі собі уготовили.
Коли городяни Бухари привезли монголам свої дари, наповнивши ними мечеті, надійшов новий наказ: «Усі жителі разом з жінками й дітьми повинні вийти з міста в поле, залишивши вдома все майно і не маючи в собою нічого, крім одягу!»
Товмачі-перекладачі їм пояснили:
— Ні про що не турбуйтеся, скрізь стоять вартові. Ваше майно буде пильно охоронятися. Цей вихід у поле потрібен, щоб перелічити, переписати всіх жителів і правильно оподаткувати їх. А хто ухилиться від наказу і залишиться в місті, буде забитий на тому місці, де його знайдуть.
Зранку цілі юрби бухарців вирушили з міста. Батьки вели за руки дітей, жінки несли немовлят, навіть дряхлі діди і бабусі, які роками не виповзали з своїх закутків, поплентались, чіпляючись одне за одного.
Монгольські роз’їзди гасали по всіх вулицях, стукали у ворота і кричали:
— Дер-халь! Хош-халь! [108] Дер-халь! Хош-халь! — Миттю! Жвавіше!
Жителі виходили з воріт і розташовувались у полі кільцем, оперезавши все місто. Назад варта нікого не впускала.
Тоді стало ясно, як багато жителів жило в «благородній Бухарі», — бухарців було вдвічі-втричі більше, ніж монголів.
Спершу монголи разом з перекладачами об’їжджали жителів, запитуючи, хто з них ремісник і яке ремесло знає. Таких досвідчених ремісників вони виділяли в окремий натовп. Потім були відібрані молоді й дужі чоловіки й оточені вершниками.
Нарешті монголи почали відбирати вродливих жінок, дівчат і дітей і виводити їх з натовпу. Тут усі зрозуміли, що вони розлучаються з своїми рідними і, мабуть, назавжди. Зчинився крик і голосіння, і полилися сльози розпачу.
Як м’ясники на базарі байдуже відбирають мукаючих корів чи жалібно мекаючих кіз і женуть їх ударами на бойню, так і нові хазяїни Бухари били канчуками непокірних, накидали їм на шию аркани і, погнавши коня, виривали з натовпу.
Жах перед монголами був такий великий, що бухарці навіть не пробували опиратися.
Деякі чоловіки й батьки, бачачи, як монголи волочать у пилюці дочку чи дружину, кидалися до них, збожеволівши від горя і намагалися врятувати близьку людину. Але монголи топтали їх кіньми або, ударивши по голові палицею з залізним ядром, збивали з ніг.
Серед натовпу бухарців, вигнаних із міста, були також учені, що довгі роки проводили в медресе, де вони передавали учням свої великі знання. Двоє таких учених стояли в натовпі, і жахались, бачачи навколо нелюдські насильства.
— Ці язичники грабують мечеті, копита їхніх коней топчуть сторінки мудрих книг. Вони викрадають і душать немовлят, гвалтують дівчат на очах у батьків, — сказав перший. — Хіба я можу це стерпіти?
Другий учений, найвидатніший у місті Рукн ед-Дін Імам-Заде, відповів:
— Мовчи! Мчить вітер аллахового гніву! Соломі, яку розвіває вітер, нема чого говорити!
Однак недовго старий Рукн ед-Дін міг зберегти спокій і покірність. Бачачи, як жорстоко монголи поводяться з жінками, Рукн ед-Дін та його син заступилися за них і тут-таки були забиті. Те саме довелося зазнати багатьом іншим: бачачи ганьбу і приниження своїх родин, вони кидалися, щоб обороняти їх, і падали від смертельних ударів монголів.
Читать дальше
