Цієї ночі найзнатніші особи Самарканда — головний суддя (каді), глава духовенства шейх-уль-іслам і найстаріші охоронці мечетей — імами — влаштували нічну нараду, вирішивши покірно здатися. Вранці вони вийшли з міста і попрямували до табору кагана. Вони хотіли випросити у монгольського владики милості до обложеного міста. Чінгісхан «обіцяв їм безпеку від гніву свого і дозволив розійтися по домівках», і посольство повернулося з радістю до міста. Тоді, за винятком загону сміливих, який сховався в цитаделі, кипчацькі хани, на чолі з начальником усіх військ Тугай-ханом, так само поспішили з’явитися з поклоном до монголів і запропонували прийняти їх до себе на службу. І на це Чінгісхан, милостиво посміхаючись, згодився.
Вранці шостого дня облоги відчинилися головні «Ворота намазу», і монголи вдерлися в столицю хорезм-шаха.
Вони пригнали полонених і наказали їм зруйнувати стіни.
Однак всупереч обіцянкам Чінгісхана не чинити зла місту, всі чоловіки й жінки Самарканда, розподілені по сотнях, були вигнані в поле, і там монголи їх начисто пограбували і піддали насильствам.
Не зачіпали тільки дуже небагатьох осіб, на яких вказали зрадники — головний каді і шейх-уль-іслам.
Населенню було оголошено, що монголам дозволено проливати безкарно кров кожного, хто відважиться переховуватися в будинках, коли всіх жителів буде виведено в поле. Скориставшись із цього наказу, монголи зарізали багатьох мирних жителів.
Кипчацьке військо, що становило тридцять тисяч воїнів, разом з дружинами й дітьми, на чолі з дядьком хорезм-шаха, Тугай-ханом, вийшло з міста, щоб служити ворогам. Монголи наказали їм скласти зброю, обіцявши натомість видати монгольську. Вони оголосили, що кипчаки, вступивши на службу до Чінгісхана, повинні мати так само і вигляд монгольський. Тому їм вибрили півмісяцем волосся на голові. Для табору монголи приділили їм окрему долину. Там кипчаки поставили свої намети і розташувалися разом з сім’ями. А другого дня монголи раптом напали на них і всіх перебили, забравши майно. Ті, що лишилися живими, сказали про загиблих кипчаків: «У них не виявилось мужності ні для бою, ні навіть для втечі».
А цієї ж ночі з гарнізону, що сховався в цитаделі, виїхала тисяча одчайдушних джигітів на чолі з Алп-Ер-ханом. Вони сміливо пробилися крізь ряди монголів і, користуючись темрявою, зникли. Незабаром вони з’єдналися з військом Джелаль ед-Діна.
Решта захисників фортеці билася далі. Тоді монголи зруйнували греблі каналу Джакердіза, який мав майстерно зроблене з свинцю русло. Вода затопила околиці цитаделі й підмила стіни, і крізь обвали монголи проникли до цитаделі і перебили всіх, кого знайшли.
Із виведених у поле жителів монголи відокремили вмілих ремісників, щоб послати їх до себе в далеку Монголію. А ремісники славились виробом білого ганчір’яного паперу, парчі, шовкових, сріблястих тканин, хустин, дублених шкір, кінської збруї, великих мідних казанів, срібних і металевих кубків, ножиць, голок, зброї, луків, сагайдаків і багатьох інших коштовних речей. Всі найкращі майстри були віддані у рабство синам і родичам Чінгісхана і відправлені до Монголії, де вони потім утворили окремі ремісничі селища. Монголи й згодом не раз виводили з Самарканда різних ремісників і молодих, дужих робітників, так що надовго Самарканд і його область обезлюділи.
Після взяття самаркандської цитаделі Чінгісхан проїхав через місто, де скрізь купами лежали трупи, і повернувся до заміського палацу. Його тінисті сади зменшували спеку, якої не терпів монгольський владика. Жахливий сморід від трупів не дозволяв залишатися в місті, звідки повтікали жителі.
Розділ третій
ХОРЕЗМ-ШАХ НІДЕ НЕ ЗНАХОДИТЬ СПОКОЮ
Коли людина занепадає духом, то її кінь не може скакати.
(Східне прислів'я)
В той час, як монголи грабували землі Хорезму, шах Мухаммед був далеко від них. Він вичікував дальшого перебігу подій, займаючи з невеликим загоном місто Келіф на річці Джейхуні.
— Моя мета, — говорив він, — не дати монголам переправитися через ріку Джейхун. Незабаром в Ірані я зберу величезне нове військо і тоді прожену оцих жахливих язичників.
На вершині скелі, що виступала кутом у ріку, здіймалася вузька башта, і до неї приліпились невеликі плоскі хатини. Старовинна кам’яна стіна оточила їх нерівним кільцем.
Тут у тузі й роздумах перебував хорезм-шах, На даху башти завжди стояв дозорець, поглядаючи на північ. В далечині на горбах вночі спалахували вогні, а вдень стовпи диму подавали сигнали про пересування ворожих військ.
Читать дальше
