Потім хорезм-шах оперезав Джелаль ед-Діна своїм мечем з алмазним руків’ям і дав йому звання «султана». Молодшим його братам він наказав присягнути на вірність йому і слухняність.
Одержавши меч хорезм-шаха, султан Джелаль ед-Дін сказав:
— Я одержую в управління царство Хорезму, коли його загарбали татари. Я очолюватиму війська, від яких зосталося лише ім’я, — вони розвіяні, мов листя після бурі. Але в цю темну ніч, що спустилася над мусульманськими країнами, я запалю в горах бойові закличні вогні і почну збирати сміливих.
Джелаль ед-Дін попрощався з батьком і вирушив назад на нові битви. Поїхали і всі інші, а Мухаммед залишився один на піскуватому острівці Абескунського моря.
Коли од берега відчалював незграбний смолений човен, хорезм-шах Мухаммед стояв на піщаній косі і дивився, потемнілий і засмучений. Гребці-туркмени підіймали великий сірий парус, а сини шаха і астрабадський емір стояли в човні, склавши руки на животі, не сміючи повернутися, поки на них був звернений погляд падишаха.
Парус наповнився вітром, човен гойднуло, і, поринаючи у хвилях, він став швидко віддалятися в бік туманних голубих гір.
Тепер у хорезм-шаха були порвані останні зв’язки з його батьківщиною і з вічно невдоволеними бунтівними підданцями. Йому більше не загрожували ні татарські наскоки, ні похмура тінь Чінгісхана. Сюди вже не доберуться невтомні Джебе і Субудай, які весь час переслідували Мухаммеда.
Тут, серед безмежної морської рівнини, можна буде з гіркотою згадати минуле, спокійно оцінити сучасне і, не кваплячись, обдумати майбутнє. На цілий місяць хорезм— шах забезпечений їжею: астрабадський правитель поставив у лощовині між піщаними горбами повстяну юрту, надіслав казан, мішок рису, баранячого сала, шкіряне відро, сокиру й інші необхідні речі. Тепер шах стане дервішем; він сам варитиме собі щодня їжу.
Човен був уже зовсім далеко, а Мухаммед все ще стояв, заглиблений у думи, потім ліг на сухий гарячий пісок і задрімав, пригрітий сонцем і обвіюваний легким морським вітром.
Шурхіт і шепіт примусили шаха прокинутись. Йому почулися слова: «Він великий, він дужий…»
Чиї голоси могли пролунати на цьому безлюдному острові? Знову вороги? Шах озирнувся. На горбі, серед кущів сивої трави, майнула й одразу ж сховалася голова в чорній овчинній шапці. У Мухаммеда з собою не було зброї, — лук, стріли і сокира були в юрті. Шах швидко піднявся на горб. Кілька чоловік у дранті, босоногі бігли через глинясту площадку, і серед них незграбно шкандибала на чотирьох обрубках якась страшна істота. «Я наказав астрабадському правителю доставити мене на зовсім безлюдний острів! Звідки ці люди?» — з тривогою Мухаммед попрямував до своєї юрти. Над нею звивався димок. На площадці перед юртою півколом сиділо близько десяти потвор. Що це були за обличчя, які майже втратили людську подобу! Розпухлі, червоні лев’ячі морди, з величезними наривами і виразками.
— Хто ти? — закричав один з цих невідомих. — Для чого ти прибув сюди? Нас звідусіль виганяють, ми зайняли цей острів.
— А хто ви?
— Ми — прокляті аллахом. Сьогодні ми приїхали на цей острів і тут будемо рибалити.
— Хіба ти не бачиш? Ми всі прокажені; іще живі, розвалюємося, як мерці. Дивись, ось у цього одвалилися всі пальці. У цього відпали ступні ніг і руки до ліктів, і він ходить рачки, як ведмідь. У цього витекло око, а в цього розпався язик, і він став німим.
Мухаммед мовчав і думав з тугою про човен, який чорною крапкою віддалявся до далекого берега.
— Ми всі молилися, щоб аллах допоміг нам. Він пожалів нас і прислав тебе.
— Чим же я можу допомогти вам?
Один з тих, що сиділи, підвівся. Він здавався сильнішим і вищим за інших і в руці тримав сокиру.
— Я шейх нашого братства, і тут, у царстві проклятих, всі повинні мені коритися. Хто не виконає мого наказу, буде забитий. Ти здоровий і міцний. Ми тебе приймаємо до нашої громади, і ти будеш таскати сіті, носити воду і дрова. Не всі з нас можуть це робити. У цій юрті, посланій нам аллахом, ми знайшли казан, рис, борошно, глечик з маслом і бараняче сало. Тепер ти житимеш з нами і скинеш свій одяг; його ми будемо носити всі по черзі, а тобі одяг не потрібний.
Мухаммед повернувся і, задихаючись, побіг до берега. Прокажені пішли за ним і, зібравшись на вершині горба, спостерігали. Хорезм-шах пройшов на піщану косу, зібрав там сухі гілки, викинуті морем, розклав багаття і розпалив вогонь. Стовп густого диму, клубочачись, потягнувся в небо. «Цей дим побачать з берега, сюди припливе човен і одвезе мене назад на землю, — бурмотів Мухаммед і думав тільки про човен, який загубився в туманній далині. — Хай там війна, хай там гасають татарські вершники, але там живі, здорові люди. Вони ворогують, страждають, плачуть, сміються, і жити серед них буде радістю після цього острова живих мерців».
Читать дальше
