Спустивши коней у воду, татари вчепилися руками за їхні хвости, прикріпивши до себе ці дерев’яні корита так, щоб кінь тягнув людину, а людина тягла корито. У такий спосіб усі татари за один день переправились через стрімкий Джейхун [109] Решід ад-Дін.
.
Але хорезм-шах був уже далеко, він швидко відходив на захід.
Більша частина війська, що йшла за Мухаммедом, складалася з кипчаків. Вони організували змову. Проте хтось порадив шахові бути насторожі. Мухаммед кожного вечора непомітно залишав намет, у якому мав ночувати. Одного разу вранці виявилося, що повсть намету, як сито, наскрізь пробита кипчацькими стрілами.
Побоювання хорезм-шаха збільшились. Він поспішав, змінюючи в дорозі напрям, не знаючи, де б урятуватись. Скрізь він умовляв жителів укріплювати міста, покладатися на стіни й уникати бою. Від цього страх серед населення зростав, і багато хто тікав у гори.
Тільки прибувши до захищеного горами Нішапура, Мухаммед, щоб розвіяти свій сум, вдався до бенкетів і веселощів.
Татари невідступно мчали по слідах Мухаммеда і розпитували про шлях його відходу. Коли й до Нішапура надійшла звістка, що монголи близько, шах оголосив, що вирушає на полювання і поскакав з невеликим загоном вершників, замітаючи за собою сліди.
Татари примчали в Нішапур, дорогою розграбувавши Туе, Заву, Рей і кілька інших міст. З Нішапура вони послали дрібні загони в різні напрямки, щоб виявити, куди втік хорезм-шах. Вони грабували кожне місто і кожне село, палили, руйнували і не щадили нікого — ні жінок, ні старих, ні дітей.
Мухаммед знову зібрав значні загони. У рівнині Даулетабад, в околицях Хамадана, коли хорезм-шах уже мав двадцять тисяч вершників, його несподівано оточили татари. Вони перебили більшу частину його війська. Мухаммед, вбраний у селянський одяг, брав участь у бою на простому, але міцному коні. Це була остання зустріч хорезм-шаха з татарами. Хоч сили монголів не переважали мусульманських, але шах не зумів добитися перемоги, думаючи лише про свій порятунок.
Деякі татари, не пізнавши шаха, пустили в нього стріли, поранивши його коня, але Мухаммед поскакав і сховався в горах. Тут татари остаточно загубили сліди хорезм-шаха.
Звідси татари пішли на захід, до Зенджана і Казвіна, розбили хорезмське військо, очолюване Бек-Тегіном і Кюч-Бука-ханом, і рушили через Азербайджан до Муганського степу, де мали сутичку з грузинами.
Скрізь, куди приходили татари, вони не зупинялись, брали тільки найпотрібнішу їм кількість їжі й одягу, забирали тільки золото та срібло і вирушали далі. Пам’ятаючи важливість дорученої їм Чінгісханом справи, вони здійснювали переходи і вночі і вдень, з дуже короткими зупинками і йшли по слідах хорезм-шаха Мухаммеда.
У населених місцях татари забирали найкращих коней і на них мчали далі. Кожний вершник їхав, маючи двох коней, а в деяких було по кілька коней. В дорозі, під час скачки, татари пересідали з одного коня на другого і тому могли за одну добу пробігати величезні відстані, з’являтись несподівано там, де їх не ждали.
Розділ четвертий
НА ОСТРОВІ АБЕСКУНСЬКОГО МОРЯ [110] Абескунське море — Каспійське море.
Хто верне військо все моє,
На помсту в кого є уміння?
Мої хто верне володіння,
У ворога їх одіб’є?
(З турецької легенди)
Шах Мухаммед прибув до округи Діануй і потай зупинився біля міста Амоля. Місцеві еміри з’явилися до нього з висловами пошани і заявили про свою готовність йому служити. З колишнього великого почту у шаха майже нікого не лишилося. Вкрай знесилений, зовсім хворий, радився він з найстарішими емірами, до яких він ставився з довірою, і, сповнений відчаю, все повторював:
— Чи знайдеться на землі спокійне місце, де б я міг передихнути від татарських блискавиць?
Тоді всі визнали, що буде найкраще, якщо хан сяде в човен і знайде собі притулок на одному з островів Абескунського моря. Послухавшись цієї поради, хорезм-шах переїхав на невеликий самотній острів у морі, зовсім безлюдний, без ознак житла. [111] В XIII столітті рівень Каспійського моря був інший, і на морі були острови, які згодом зникли.
На цей острів незабаром прибули сини Мухаммеда: Озлаг-шах, Ак-шах і Джелаль ед-Дін. Тут хорезм-шах написав указ, в якому замість малолітнього Озлаг-шаха він знову призначав наступником престолу ДжелаЛь ед-Діна, якого раніше переслідував і принижував.
— Зараз тільки один Джелаль ед-Дін здатний врятувати державу, — признався Мухаммед. — Він не боїться ворогів, а, навпаки, сам шукає битви з ними. Клянуся, що коли після перемоги Джелаль ед-Діна аллах поверне знову могутність мені, то тоді лише милосердя і правда пануватиме у моїх володіннях.
Читать дальше
