Тимур-Мелік тим часом приготував дванадцять плотів, закритих зверху для захисту від вогню мокрими повстинами з глиною. По боках були залишені прорізи для стрільби. Щодня на світанку він посилав у кожний бік річки по шість плотів, і воїни його одчайдушно билися з монголами, а монгольські стріли з горючою сумішшю їхнім плотам не шкодили.
Ночами Тимур-Мелік організовував вилазки, зненацька нападав на сонних монголів, так що монгольське військо постійно перебувало у тривозі.
Китайські інженери, що супроводжували монголів, спорудили нові, потужніші далекобійні машини. Катапульти, що викидали каміння, і великі стріли почали завдавати сильних втрат воїнам Тимур-Меліка. Побачивши, що справи його стають безнадійними, Тимур— Мелік темної ночі приготував сімдесят суден і плотів, склав на них пожитки і посадив воїнів. Раптом на всіх суднах запалали багаття і факели, і вогняним потоком вони понеслися вниз по річці, підхоплені її бурхливою течією.
Монгольське військо погналося за ними по обох берегах. Тимур-Мелік скеровував човни і плоти туди, де показувались монголи. Стрільбою з луків він одганяв їх і гнав судна далі. Припливши до Бенакета і одним ударом перервавши ланцюг, який монголи протягнули через ріку, судна і плоти понеслися далі.
Побоюючись, що на річці є ще сильніші перешкоди, Тимур-Мелік, помітивши поблизу Бар-Халигкента великі табуни, причалив до берега, посадив воїнів на коней і поскакав у степ; монголи його переслідували. Воїнам Тимур-Меліка доводилося спинятись, битись, відганяти монголів і потім знову пробиватися вперед.
Ніхто не хотів здаватися, і тільки небагато хто врятувався, прослизнувши вночі між монгольськими таборами. Тимур-Мелік залишився з кількома воїнами, але все ще відбивався і прямував усе далі в степ, покладаючись на міць свого коня.
Коли останні супутники Тимур-Меліка були забиті, а в сагайдаку його залишилося всього три стріли, за ним гналося вже тільки троє монголів. Стрілою він влучив в око одному монголові і кинувся на решту. Ті повернули коней і поскакали геть.
Тимур-Мелік з двома стрілами у сагайдаку дістався до криниці в пісках, де стояли туркмени з загону Кара— Кончара. Вони дали свіжого коня, і на ньому Тимур-Мелік доїхав до Хорезму, де знову зайнявся готуванням до дальшої війни з Чінгісханом.
Розділ шостий
МОНГОЛИ ЙДУТЬ ЧЕРЕЗ ПІСКИ
Цей проклятий народ їздить так швидко, що ніхто не повірить, якщо сам не побачить.
(Клавіго, XV ст.)
У той час, коли в Отрарі курилися руїни спалених будівель і впертий Інальчик-хан, засівши в фортечній цитаделі, завзято відбивався од монголів, які видиралися на стіни, Чінгісхан, розгорнувши дев’ятихвостий білий прапор, наказав своїм загонам бути готовими до виступу.
Чінгісхан викликав синів і головних воєначальників. Усі сиділи колом на великій повстині. Кожний уже одержав наказ, в який бік і на яке місто йому вирушати, але ніхто не наважувався спитати у грізного владики, в який бік помчить його білий прапор.
— За моєї відсутності, — сказав Чінгісхан, — військо очолюватиме обережний Бугуруджі-нойон. Передові загони поведе стрімливий у наскоках Джебе-нойон і досвідчений у засадах Субудай. Не смійте на полях топтати хліб, а то нічим буде годувати наших коней. Ми зустрінемо шаха Мухаммеда на рівнині між Бухарою і Самаркандом. Ми нападемо на нього з трьох боків. Знищивши головне військо хорезм-шаха, я стану повелителем усіх мусульманських країн.
Випивши кумису і хлюпнувши його в жертву духові — заступникові воїнів Сульде, що пробуває в білому прапорі, Чінгісхан сів на коня, і військо рушило в похід. Одні загони пішли вздовж ріки Сейхун вверх по течії, інші вниз, а Чінгісхан караванними стежками заглибився у піски Кзилкумів.
Удень лютневе сонце сліпуче сяяло і пригрівало, вночі калюжі замерзали і тверділа звивиста по глинистих такирах [101] Такири — не засипані пісками глинисті місця.
вузька стежка. Військо посувалося безшумно, не було чути іржання коней, брязкоту зброї, ніхто не наважувався заспівати пісню. Загони трималися близько один до одного. Зупинки влаштовувалися короткі, і воїни засинали на землі, біля передніх копит коней.
Вночі спереду гасали розвідники з палаючими факелами. Вони видиралися на горби, подаючи вогнями сигнали, щоб загони не збилися з дороги і не перемішались. Розповідали, що серед ворожих мусульманських військ відзначаються туркменські вершники на швидких довгоногих конях. Вони вилітають барсами з-за горбів, врізуються в ряди, зчиняють переполох і так само швидко зникають, волочучи на арканах полонених.
Читать дальше
