— Тільки в Іран або в Індію!..
— Ні! Нам залишаються на вибір тільки два рішення: мужність боротьби або ганебна смерть у вигнанні. Ми з військом вийдемо у відкрите поле, щоб зчепитися з татарами… Ми будемо стрімкі, як удар блискавки, і невловимі, як нічні тіні… Ти прославишся як великий полководець! Не барися, дій!
— Тй не полководець, — сказав велично шах, піднявши палець, прикрашений алмазним перснем, — ти хоробрий джигіт, ти можеш бути начальником навіть кількох тисяч джигітів, які, мов шалені, налітають на ворога… А я не можу поводитись, як хоробрий, але безумний джигіт. Я повинен усе продумати, усе передбачити. Я вирішив інакше. Я з тобою вирушу до Келіфа, де буду охороняти переправу через ріку Джейхун.
— А нашу рідну країну покинеш? Тоді народ буде правий, посилаючи прокляття всьому родові хорезм-шахів за те, що ми вміли тільки здирати з нього податки, а в день небезпеки покинули його на поталу татарам!
— В Ірані я зберу величезне свіже військо.
— Ні, падишах! Тепер слід діяти тими силами, які у тебе в руках. Пізно навчати інше військо, коли твоє залишається без вождя, сховавшись за стінами. Військо готують двадцять років для того, щоб одержати перемогу в один день. Їдьмо в Самарканд! Я битимусь простим джигітом поруч тебе…
— Ні, ні! Наказую тобі вирушати до Балха і збирати там нове військо. Щастя покинуло мене…
— Щастя? — вигукнув з люттю Джелаль ед-Дін. — Що таке щастя? Хіба щастя може покинути сміливого?
Не можна втікати від щастя! Треба гнатися за ним, наздоганяти його, хапати за волосся і підгинати під своє коліно… Ось як домагаються щастя!
— Годі! Ти назавжди лишишся навіженим джигітом! Ти не зможеш врятувати від загибелі великий Хорезм…
Хорезм-шах квапливо спустився з альтанки і, задихаючись, швидко попрямував до тераси будинку, де були розстелені килими з багатим достарханом. Там, помолившись, шах почав їсти, розпитуючи про шляхи, переправи, і, не докінчивши обіду, наказав подавати коней.
Розділ п’ятий
НЕВГАМОВНИЙ ТИМУР-МЕЛІК
В Отрарі Чінгісхан залишив синів Угедея і Джагатая з частиною війська і сказав їм:
— Ви будете облягати місто Отрар, доки не захопите живцем начальника Інальчика Каїр-хана. Притягніть його до мене на ланцюгу. Я сам визначу зухвалому нечувану утрату.
Старшому синові Джучі він наказав взяти міста Дженд і Енгікент. Решту частини свого війська каган направив у різні боки.
Алак-нойона з п’ятьма тисячами вершників Чінгісхан послав до міста Бенакет, де стояв загін кипчаків. Після трьох днів облоги жителі вислали старих і просили пощади. Алак-нойон наказав, щоб усі чоловіки вийшли з міста і вишикувалися в полі — окремо воїни, окремо ремісники і інший народ. Коли воїни склали у вказаному місті свою зброю і відійшли, монголи всіх їх перебили булавами, мечами і стрілами. А з решти полонених монголи одібрали найсильніших юнаків, поділили їх по тисячах, сотнях і десятках, поставили над ними своїх начальників і погнали далі, як худобу, щоб вони ламали стіни обложених і першими йшли на приступ.
У дорозі до них приєднались інші монгольські й союзні загони, так що в Алак-нойона зібралося близько вісімдесяти тисяч воїнів. Вони підійшли до міста Ходжент, яке омивається швидкою і багатоводною рікою Сейхуном. Мешканці міста покладали свої надії на неприступність старовинних високих стін і відмовились здатися.
Начальником військ міста недавно було призначено Тимур-Меліка, обізнаного у військових справах, відомого сміливістю, впертістю і прямотою. Він встиг спорудити високу фортецю на острові посеред Сейхуну, в тому місці, де ріка розходиться на дві протоки, і склав там запаси зброї і їжі.
Коли прибули монголи і пригнали захоплених полонених, то під ударами канчуків і мечів мусульмани подерлися штурмувати стіни Ходжента. Жителі його, не бажаючи битися з братами свого народу, вирішили припинити захист.
Тимур-Мелік з тисячею відважних джигітів переплив річку, захопив усі судна і закріпився на острові. А жителі Ходжента вислали до монголів знатних людей з благанням про пощаду і відчинили ворота. Монголи вдерлися і враз розграбували місто.
Монголи обстрілювали фортецю на острові з метальних машин, але каміння і стріли до укріплень не долітали. Тоді монголи вигнали з Ходжента всіх юнаків і, приєднавши до них полонених з Банакета й інших селищ, зібрали на обох берегах річки близько п’ятдесяти тисяч чоловік. Поділивши їх на десятки і сотні, монголи ганяли їх за гри фарсахи [100] Три фарсаха — близько 21 кілометра.
до найближчої гори і примушували таскати звідти каміння, щоб загородити річку греблею.
Читать дальше
