— Гелюбсен, гелюбсен! [61] Гелюбсен, гелюбсен — підійди, підійди.
— сказав смаглявий юнак і рвучко підвівся. За ним підвелись і всі, хто сидів. Він підійшов до нерухомого полоненого. Алі-Джан зрозумів, що це син шаха Джелаль ед-Дін.
— Ти спіймав його? Де ти його знайшов?
— Я його зустрів у степу біля Отрара. Ну і дужий, ну і жилавий, ледве скрутив!
— Хто він? З якого племені? Що він казав?
— Не хотів відповідати. Мовчить.
— Однак життя збігає з його обличчя. Він помирає?
— Не знаю, найсвітліший хане. Я мчав що було сиди, аби живим доставити його перед очі хорезм-шаха.
— Ти заморив його скачкою. Треба його примусити говорити.
Джелаль ед-Дін заплескав у долоні. З’явився слуга.
— Поклич лікаря Забана, нехай прийде з усіма своїми склянками і ліками. Скажи — людина вмирає.
— Зараз, мій хане!
Полонений почав оживати. Його очі розширились, із роззявленого рота виривались глухі звуки, і він закричав, намагаючись звільнитися з мотузків.
— Що він кричить? — спитав Джелаль ед-Дін.
Алі-Джан пояснив:
— Він бачить твоїх коней і захоплюється: «Добрі коні! Красиві коні! Але тут вони не залишаться. Всі вони потраплять до табунів Чінгісхана непереможного. Він сам їздитиме на твоїх конях!»
— Чому ти розумієш слова цього язичника?
— Я ходив раніше з караванами до Китаю, я відвідував татарські кочовища. Там я навчився розмовляти їхньою мовою.
— А хто такий Чінгісхан непереможний? Чому він непереможний? Як оцей язичник сміє так зухвало говорити? — сердився Тимур-Мелік. — Тільки хорезм-шах Мухаммед — непереможний повелитель усіх народів. Зарубаю цього полоненого, якщо він так говоритиме.
— Хай собі говорить, що хоче, — перебив його Джелаль ед-Дін, — а ми в нього вивідаємо все, що він знає про цього непереможного вождя татарів.
З-за кущів саду почувся тонкий голос. Хтось швидко наближався, вигукуючи скоромовкою слова:
— Хай прикрасить аллах усіх мусульманів такими доблестями, які є у сина повелителя правовірних найсвітлішого і найхоробрішого Джелаль ед-Діна, власника блискучого меча і найпрекрасніших у світі коней! Хай впаде його меч караючим громом на голови всіх ворогів ісламу!..
Маленький чоловік з довгою бородою, у величезній чалмі швидко йшов доріжкою саду. В руках він тримав шкіряну сумку і великий глиняний бутель. Різні мідні прилади, ножички і склянки, привішені на поясі, дзвеніли при кожному його русі. Підійшовши до Джелаль ед-Діна, чоловік вклонився до землі.
— Твоя милість вирвала мене з пащі лиха. Твої багаті щедроти привели мене до твоїх дверей. Мені зараз сказали, що я маю врятувати вмираючого…
Потік красномовства лікаря був перерваний одним жестом руки Джелаль ед-Діна.
— Лікарю Забане! Хай твій голос відпочине, а ти оглянь оцього хворого чоловіка і вилий на нього всю премудрість твоїх знань і всі ліки твоїх склянок. Подбай, щоб він ожив.
— Я твій слуга, я твій раб. Що від мого хана чую, те виконую!..
Маленький лікар почав розпоряджатися. Слуги розв’язали полоненого і зняли його з коня. Він ледве стояв, розчепіривши ноги, застигнувши в такій самій позі, в якій перебував у сідлі. Гидливо торкаючись до чужинця і шепочучи молитви, слуги, за вказівками лікаря, зняли з полоненого одежу і поклали його на розстелену повстину. Він лежав покірливо, в забутті, закотивши очі.
Лікар, вимовляючи закликання, став поливати груди хворому прозорою олією і зіскрібати кістяною ложечкою черв’яків, що, як рисові зерна, вкрили засохлі рани.
— Вже завелися черв’яки… Але у священній книзі сказано: «Скільки аллах створив хвороб, стільки премудрий створив і ліків, щоб вилікувати ці хвороби».
Коли з ран потекла кров, лікар поклав на них проолієну вату і наказав обмотати все тіло ганчірками.
— О найясніший хане! О мій повелителю! — сказав він, звертаючись до Джелаль ед-Діна. — Я арабський найвченіший лікар-«кадах», що вивчив книги румійця Гіппократа, спеціаліст з очних хвороб [62] Медицина в арабських вчених в той час стояла дуже високо. Протягом всіх середніх віків європейські медики не видали жодного трактату по офтальмології (вивчення ока), рівного арабським. Тільки на початку XVIII ст. ми помічаємо прогрес, який починає випереджати арабські твори (академік І. Ю. Крачковський).
і вирізування більма, виправляю вивихи, відганяю смерть. Я твій раб і слуга і залежу від твоєї милості. Накажи подати глечик старого вина, щоб я зміг приготувати ліки. Після мого лікування хворий заговорить і говоритиме день або й два, а потім помре чи одужає, як на те буде воля аллаха…
Читать дальше
