В. Ян - Чінгісхан

Одержавши вино і змішавши його з різними порошками, лікар то сам пив зілля, то поїв ним хворого, який прийшов до пам’яті і почав говорити.

З гарячково розпаленим обличчям полонений спочатку співав і вигукував незрозумілі слова, потім став говорити плавно, розміреною мовою, наче вимовляв вірші. Алі-Джан уважно прислухався і перекладав.

— Прекрасна, радісна моя батьківщина, і нема кращої за неї, — говорив полонений, втупивши блискучі оді в далечінь. — Тридцять три піщані рівнини розляглися від краю і до краю між рожевими хребтами. Прославлений у перегонах кінь не зможе проскакати навкруги них. У високій буйній траві з ревінням ходять дикі звірі, проносяться антилопи сімдесяти мастей, співають дзвінкоголосі пташки. У бірюзовому небі пролітають білі лебеді й гуси… Для всіх є місце у степах моєї батьківщини, нема тільки місця моєму бідному кочовищу. Сильні племена з їхніми зажерливими ханами відібрали у нас зелені пасовища, де тепер бродять чужі табуни ситих коней і череди биків та овець… А для мого бідного, кволого кочовища лишилися тільки щебенисті гобі і скелясті ущелини. Там худоба захиріла, порідшала, коні схудли і хитаються від кволості. У всьому винні гордовиті хани і їхній головний каган Чінгісхан, червонобородий, непереможний, що виганяє народ монголів в інші країни для грабування всесвіту…

— Якого Чінгісхана він згадує? — спитав Джелаль ед-Дін.

Алі-Джан переклав запитання. Полонений вигукнув:

— Хто не знає Темучіна Чінгісхана! Я пішов від нього. Він не прощає тим, хто насмілюється стояти перед ним, не зігнувши по-рабському спину! Він мститься непокірним, він переслідує тих, хто будь-коли боровся з ним, і вирізує весь рід його до останнього немовляти.

— Хто ж ти? Чому так сміливо говориш проти Чінгісхана?

— Я вільний мерген [63] Мерген — мисливець. Гуркан-багатур. Я сам собі хан, сам собі нукер [64] Нукер — воїн з особистого загону хана. , і я покинув військо Чінгісхана тому, що оцей кислоокий дід наказав переламати хребти моєму батькові і братові, тому, що червонобородий каган забирає найчудовіших дівчат і робить їх своїми рабинями, тому, що він не терпить на всій землі ніякої іншої волі, крім його каганської волі. Я поїду на край світу, де живуть самі лише звірі і такі ж вільні мисливці, як я, і житиму там, у пустелі, куди не доберуться нукери злісного Чінгісхана.

— Де ж тепер Чінгісхан? Що він готує? — спитав Джелаль ед-Дін.

— Тепер царство Чінгісхана схоже на озеро, переповнене водою, яке ледве стримується греблею. Чінгісхан стоїть напоготові, а всі його воїни нагострили мечі і ждуть тільки наказу кинутись на західні країни. Вони примчать сюди, щоб розграбувати ваші землі.

— Ми залишимо цього молодця жити тут, із нами, — сказав Тимур-Мелік. — Він одружиться з туркменкою, поставить свою юрту в кочовищі безстрашного Кара-Кончара і буде вільним мергеном-мисливцем блукати по Каракумах.

— Але хто такий Чіигісхан? — спитав Джелаль ед-Дін. — Мене турбують оці розповіді. Треба все розвідати про нього.

— Пробач мені, найясніший хане, — сказав, підводячись, Тимур-Мелік. — Я мушу поїхати в диван-арз разом з оцим полоненим. Я все вивідаю в нього про цього зухвальця Чінгісхана.

— Пробач і мені, найясніший господарю, — сказав Алі-Джан. — Мої джигіти наїлися твоїм солодким достарханом, а коні дістали щедрий корм. Тепер душа наша радіє, зазнавши блаженства. Дозволь і нам вирушити далі й одвезти цього окаянного язичника у Гургандж, до фортеці.

— Хош! (Гаразд!) — відповів Джелаль ед-Дін. — Гулям, видай джигітові нову баранячу шубу.

Алі-Джан низько вклонився і сказав:

— Пташці — політ, гостям — салям, господареві — пошана, а джигіту — дорога!

Хорезм-шах Мухаммед примчав з Гурганджа в Самарканд дуже лютим. Він вирішив нещадно помститися своєму зятеві Осману і жителям, які наважились підняти меч проти свого шаха.