Шлях прослався берегом Хорезмського моря. Переправившись через річку Сейхун [68] Сейхун — назва ріки Сирдар’ї в XIII ст.
, загони вийшли до вузької затоки Сари-Чаганак. Тут шах влаштував зупинку. Він чекав відомостей від посланих уперед розвідників, а тим часом сам з мисливськими соколами проїхав уздовж берегів бірюзового моря і повернувся на стоянку з в’язками підбитих качок та журавлів.
Розвідники донесли, що меркитські табуни були помічені на північ, на понизі ріки Іргіз, при впадінні її в озеро Челкар. Хорезм-шах почекав, поки підтягнулися всі загони, викликав їхніх начальників і на нараді пояснив план наступу. Все військо піде трьома частинами. Сам шах буде в середній, яка послужить для останнього, вирішального удару. Ліве крило очолюватиме хан кипчацький Тургай, а праве крило поведе Джелаль ед-Дін, син хорезм-шаха. Мухаммед хотів випробувати, як виявить себе в бою непокірний і самовпевнений син.
До стоянки прискакав гонець із Гурганджа і привіз згорток від Туркан-Хатун, матері шаха. Векіль і мірза пішли за шахом до його намету. Мухаммед розпоров кинджалом згорток. Всередині був мішечок з малинового шовку. Притуливши мішечок до лоба і губів, хорезм-шах розкрив його. Там був лист, написаний великими літерами на вузькому паперовому сувої. [69] У той час Самарканд славився виробом паперу, який вивозився до інших країн.
«Найвеличнішому, благословенному захисникові віри і справедливості, Алла ед-Діну Мухаммеду, хорезм-шаху, — хай оберігає аллах твоє царювання! — салям!
Усі імами в усіх мечетях щоденно п’ять разів моляться творцеві всевишньому, владному над усім, щоб продовжив твоє царювання і дарував тобі перемогу над ворогами! Хай буде так!
На базарі спіймали дервіша, підісланого халіфом багдадським. Дервіш проповідував довірливим простакам, що аллах покарає нашого улюбленого шаха за те, що він нібито перейняв від персів їхню нечестиву віру, і, як кара за це, до Хорезму примчить язичеський народ яджуджів й маджуджів і зруйнує наше царство. Балакучого дервіша схопив начальник катів Джіхан-Пехлеван і після катування розпеченим залізом повісив його на базарному майдані, відрізавши йому язик.
Побачивши цю страту, злякаються тисячі. З усім іншим гаразд. Тиша і благоденство у твоїй державі хай продовжаться на багато літ!
Туркаи-Хатун — повелителька жінок усього світу»
Рано-вранці загони виступили прискореним маршем і за два переходи дійшли до ріки Іргіз.
Степ зеленів свіжими весняними пагінцями. Жовті й лілові півники і червоні тюльпани весело розсипалися по пісках рівнини, звичайно випаленої і мертвої. Сонце то гріло сліпучим промінням, то ховалося за дощові хмари.
Ріка Іргіз була ще вкрита нетривкою крихкою кригою. Вода розливалася поверх криги, темні вимоїни й ополонки не давали війську переправитися на другий берег.
Хорезм-шах наказав загонам переждати, сховавшись у лощовинах за очеретами, інакше меркити можуть помітити їх і піти собі далі у степові рівнини.
Два дні військо відпочивало, не розкладаючи багать. На другу ніч у небі з’явилося дивне сяйво. Небо, багряне, як розпечене вугілля, не захотіло огорнутися темрявою, і зірки не з’являлися. Здавалось, вечірня заграва трималась до світанку. [71] Про це атмосферне явище, схоже на північне сяйво, говорять усі літописці того часу.
Шейх-уль-іслам [72] Шейх-уль-іслам — глава мусульманського духовенства.
, який супроводжував військо, пояснив це знаменням аллаха, призвісткою сяйва великої слави, що чекає хорезм-шаха Мухаммеда.
Коли ріка звільнилася від криги, розвідники знайшли броди, і всі загони переправились на другий берег.
Безлюдний степ, де-не-де вкритий горбами, розлігся безмовний і загадковий. Керуючись ледве помітними стежками, загони йшли на схід. Вони трималися більш скупчено, вже готуючись до скорого бою.
В одній долині серед кам’янистих пасом виднілися чорні юрти. Вони, очевидно, були залишені під час поспішної втечі. Повсть, жіночий одяг і старі килими валялися вздовж дороги. Тут же лежав чоловік з двома чорними косицями над вухами і жовтим вузькооким обличчям; Його вицвілий, довгий до п’ят, синій одяг був посічений. Далі валялася двоколісна гарба, що впала набік.
Розвідники, піднявшись на горби, знаками показували вбік. Військо повернулося, розгортаючись півколом.
Вершники перейшли на рись і знову притримали коней. Перед ними розлягалася сіра рівнина, немовби всіяна темними ганчірками. Кінь, осідланий, але без вершника, блукав по рівнині.
Читать дальше
