— Тугане! Зброяр Тугане!
В отвір просунулись виснажені руки, хриплий голос відповів:
— Твій Туган уже втратив голову! Дай нам попоїсти, щоб ми його пом’янули молитвою.
Дівчинка припала до душника і з розпачу закричала;
— Тугане, відгукнися, чи ти живий?
Новий зойк долинув з підземелля:
— Віддай нам те, що принесла! Твоєму Тугану вже нічого не потрібно! Він тепер втішається пловом разом із пророком у садах райських…
Дівчина передала просунутим у душник рукам хліб і диню і підійшла до сторожа.
— Скажи мені, Назар-бобо [52] Бобо — дідусь.
, чи правда, що хлопчик Туган помер?
— Напевно, помер. Адже його повели разом з іншими на страту… — Сторож показав рукою на майдан.
Підійшов старий дервіш, втиснув у руку сторожа кілька монет і почав шепотіти йому на вухо:
— Чому серед страчених не було нашого святого шейха Медж ед-Діна Багдаді? Відкладено страту чи хорезм-шах помилував його?
Сторож, ховаючи гроші в зборки крученого пояса, промурмотів:
— Государ розгнівався на шейха за його прокльони і наказав швидше стратити, поки його не звільнили дервіші.
— Але він ще живий?
— Ні! Коли з підземелля виводили засуджених, туди спустився головний кат Джіхан-Пехлеван і сам задушив святого шейха…
Розділ четвертий
ПРИШИТА ТІНЬ
Поспішай порадувати добрим словом зустрічного: можливо, більше не доведеться зустрітися.
(Східне прислів'я)
Вибравшись із натовпу, Туган потрапив у глуху вулицю, де тягнулися суцільні глиняні стіни. Вулиця привела його до берегів каналу.
Каламутна темна вода тихо текла серед насипаних високих берегів. Довгі незграбні човни поволі посувались, навантажені тюками, хмизом, сіном і баранами, що збилися докупи. «Попливти б у такому човні далеко, до чужої країни… Але хто мене пустить туди, такого брудного, вкритого ранами, в напівзотлілій сорочці»
Недалеко від берега жовтіла піщана обмілина. Туган розташувався на ній, — виполоскав свій одяг, мився, грівся на сонці, відпочивав, заглибившись у свої думки… «Куди подітися смертникові, випущеному з в’язниці? Хто візьме на роботу? Місто тісне, а народу багато, і кожен хоче заробити чашку плову… — Туган подивився на ногу, де ще висіло важке залізне кільце з вибитим написом: «Навіки і до смерті». — Мій старий Мірза-Юсуф не схоче й розмовляти з каторжником, що вийшов з в’язниці; одна лише Бенд-Занкиджа, можливо, пожаліє. Але хіба він посміє показатися перед нею, вкритий язвами, мов прокажений?..
Все ж мені доведеться повернутися до мого хазяїна Кари-Максума. Він дозволить розклепати оце залізне кільце».
Туган почав пробиратися довгою вулицею, де по обидва боки тягнулися крамниці і продавці сиділи на виступах, вкритих килимами. Крам висів на розчинених стулках дверей і лежав на полицях уздовж стін.
Вулиця, завішана зверху циновками, була у присмерку. Проміння сліпучого сонця падало косими смугами, освітлюючи то пару жовтих чобіт, розшитих рожевим і зеленим шовком, то круглий залізний щит, на якому викарбувано сріблом напис із корану, то смугасті тканини, що їх торговці розгортали перед кочівником у малахаї, обшитому вовчим хутром, чи перед купкою жінок у яскравому, строкатому вбранні.
Кузня хазяїна Кари-Максума в Ковальському ряду була крайньою. Звідусіль линув гуркіт молотків, брязкіт залізних листів. Тут ковалі виготовляли зброю: криві шаблі, короткі ножі, наконечники списів.
Раби — перси й уруси — працювали в самих шароварах, у шкіряних пропалених фартухах. Нагнувшись над ковадлом, вони вибивали молоточками майстерні узори на мідних тазах. Інші, хрипко віддихуючи, били важкою балдою по розпеченій штабі заліза. Забруднені сажею хлопчики стояли біля міхів, роздуваючи в горнах вугілля, і бігали з дерев’яними відрами по воду.
Хазяїн Кари-Максум, товстий і широкоплечий, з пофарбованим червоною фарбою кінцем сивої бороди, незлобиво лаючи робітників, сидів на глиняній призьбі, покритій обривком килима, і відповідав на привітання перехожих. Біля нього двоє рабів, один молодий, з випаленим тавром на лобі (за те, що намагався втікати), другий старий, з байдужим закуреним обличчям, рівномірно били невеликими молотками по пучкові залізного дроту. Вони робили найціннішу роботу: не розжарюючи клинка на вугіллі, виробляли холодним способом знамениту узорчату дамаську сталь — «джаухар».
— Ти чого сюди прийшов? Завертай назад! — крикнув хазяїн. — Чи ти думаєш, що я візьму до себе в майстерню каторжника, який побував у Зиндані?
Читать дальше
