Дервіш спинився біля крамниці. Купці кинули в його миску для подаянь кілька монет, але дервіш, як і раніше, стояв мовчки.
— Проходь з миром! — сказали купці. — Тобі вже дано.
Нарешті хворий купець перевів на нього свій погляд.
Чорні очі його здивовано розкрились.
— Чого ти від мене хочеш? — сказав він.
— Кажуть, що ти людина сильна і багато бачив на своєму віку, проходячи з караванами по всесвіту, — сказав Хаджі Рахім. — Чи не зможеш ти мені відповісти на одне запитання?
— Якщо ти хочеш, щоб я пояснив тобі священні книги, то є люди, які більше за мене знають, учені улеми і святі імами. А я купець, умію тільки рахувати й одміряти сукна.
— Годі, святий дервіш! Проходь з миром! — закричали купці. — Ми ж тобі доклали від нашого добра. — І вони кинули в кяшкуль [54] Кяшкуль — миска для подаянь у вигляді човника, що виготовляється звичайно з кокосового горіха.
ще мигдалевих тістечок і горіхів.
— Ні, я жду твоєї відповіді, тому що моє запитання стосуватиметься тебе, шановний купче.
— Кажи!
— Коли б у тебе був друг, вірний, відданий, який з тобою ділив і горе, і важку дорогу, і голодував разом, і переносив спеку і сніжну бурю… цінував би ти його?
— Як же такого не цінувати? — сказав купець. — Говори далі.
Тоді дервіш сказав, звертаючись до всіх:
— Хай буде ваше коло ясне, ранок радісний і напій солодкий! Гляньте на того, хто був і багатий, і привітний, і в достатку, у кого був щасливий дім, і квітучий сад, і невичерпний келих для бенкетів. Але я не міг відхилити од себе канчука гнівної долі, нападів нещастя і злісних іскор заздрості. І гнав мене бич чорних поневірянь, доки не спорожніла рука моя, не стало просторим моє подвір’я, не висох сад і не розсіялися друзі по бенкету. І все змінилось. Я живився тугою, мій живіт запав від голоду, і не надходив сон, що рум’янив бліде обличчя. Але зостався у мене один друг. Він не залишав мене в блуканнях, коли ущелина була моїм жалюгідним житлом, камінь — моїм ложем і боса нога моя ступала на колючий терен. Друг пройшов зі мною разом до славного міста Багдада, до священної обителі прочан — Мекки. Весь час він полегшував мені мандрування, ніс мою торбу і зігрівав мене в холодні ночі. Але барився і не надходив день щасливої долі. Раптовий грім розлучив мене з моїм другом, коли я досяг багатої рівнини Хорезму, і я тепер вічний брат злиднів і не маю притулку для ночівлі…
Хворий купець спитав:
— Але чому тебе розлучили з твоїм другом? Якщо він побував на батьківщині пророка, він може носити білу пов’язку, знак прочанина — хаджі. Хто ж наважився образити і його, і тебе?
— Причиною розлуки — один купець.
— Розкажи мені про нього.
— Хоч я і останній з нещасних, але я знайшов у дорозі ще більш нещасного — купця, пораненого розбійниками і залишеного без допомоги. Я зробив, що зміг, перев’язав його рани, хотів довезти до Гурганджа… І зберіг йому золотого сокола…
Купець, який уважно слухав, здригнувся і обірвав дервіша:
— Годі! Ми все вже знаємо, що сталося з купцем. Адже цей купець перед тобою. Я давно хотів розшукати тебе, щоб віддячити. Але хто ж твій друг? Може, я зумію витягти його з катівні лиха.
— Ти один тільки можеш повернути мені друга. Він не сміє носити білої пов’язки і називатися хаджі, тому що в нього, як у шайтана, привішений хвіст. Це мій осел. Жадібний правитель округу, у якого ти залишився лікуватись, одібрав мого осла. Якщо ти мені допоможеш дістати іншого, то збудеться все, чого я бажаю.
— Ти одержиш свого осла. Я відкупив його у хакіма, і він тут у дворі. Чуєш, чи не він кричить і вітає тебе? Але цього замало. Тепер ти можеш вибрати в цій крамниці, що тільки захочеш: найкращий одяг, і сап’янові чоботи, і тканини — бери все, що тільки тобі знадобиться.
— Я — дервіш! У мене є грубий вовняний плащ, і цього з мене досить. Але я беруся рукою за полу твоєї щедрості тільки для того, щоб ти одягнув мою зовсім голу тінь. Тінь всюди йде слідом за мною і не має нічого, чим прикрити своє схудле тіло.
Купці засміялись.
— Ти все жартуєш, дервіше! Як же можна одягти твою тінь?
— Та ось вона стоїть перед вами! — І дервіш показав рукою на бідного хлопчика Тугана, що притулився до стіни.
Хворий купець ударив у долоні.
— Гассане, — сказав він слузі, що підійшов. — Проведи цього хлопчика до крамниці, де продається готовий одяг, і одягни його так, як одягнув би подорожнього, що вирушає в далеку дорогу.
— Що йому дати?
— Ти його одягнеш «сор-та-пай» (з голови до ніг) і даси йому все: чекмінь, сорочку, шаровари, носки, чоботи, пояс і тюрбан. А ти, шановний «джихан-гешт» (блукач всесвіту), приходь сьогодні ввечері до мене. Гассан розкаже тобі, як знайти мій дім.
Читать дальше
