— Дозволь мені взяти молоток, я сам розіб’ю кільце…
— Щоб ти бруднив твоїми злочинними руками мої молотки? Йди геть, доки я не припік тебе щипцями!
Туган одійшов, сповнений гніву за незаслужену образу. Хлопчик ладен був піти світ за очі. Неуважним поглядом він втупився в дервіша, що сів біля стіни. Промінь сонця, пробившись між циновками навісу, яскраво освітив його строкатий плащ, пошитий з клаптів усіх кольорів.
Дервіш, мурмочучи півголосом священні вислови, нашивав великою голкою рожевий клапоть поверх вицвілих синіх, рудих і зелених латок.
Туган стояв, похитуючись від образи й відчаю. Чорна тінь його стрибала, падаючи на коліна дервіша.
— Бачиш, хлопчику, — сказав дервіш. — Я пришив нову латку до мого плаща, а на латку падала твоя тінь. Разом з латкою я пришив твою тінь. Тепер ти міцно прив’язаний до мене і будеш, як тінь, ходити за мною.
Хлопчик кинувся до дервіша і присів біля нього.
— Ти кажеш правду чи смієшся? Я служитиму тобі і робитиму все, що ти накажеш, тільки не проганяй мене!
Дервіш похитав головою.
— Я чув, як цей гордовитий хазяїн проганяв тебе. Чого журишся? Хіба світ став тісний? Будь моїм провідником! Підемо разом звідси до благородної Бухари; Ніколи не залишайся там, звідки тебе женуть, і йди з довірливим поглядом до тих, хто тебе кличе… Тепер ти пришитий до плаща дервіша, і почався час твоїх нових блукань. Іди за мною, мій молодший брате!
Постукуючи посохом, дервіш пішов уперед, а за ним, шкутильгаючи, плентався виснажений Туган. Проминувши кілька кузень, дервіш зупинився на розі вулиці. Там була площадка, де закурений мандрівний коваль порався біля ручного горна. Він був схожий на живий скелет, обтягнутий шкірою. Але тонкі руки звичними прийомами працювали молотком і кліщами на невеликому переносному ковадлі, і один по одному рівномірно і швидко падали в дерев’яну миску з водою виготовлені ковалем чорні дрібні цвяхи.
— Гей, шановний уста! [53] Уста — майстер.
Чи зумієш ти розклепати оце залізне кільце і не поранити хлопчика?
— Якщо ти даси мені два чорних дирхеми, то я це зроблю, — сказав коваль, нахилившись до кільця. — Добре, міцне залізо дає падишах на кайдани в своїх в’язницях. Якщо ти мені даси на додачу ще срібний дирхем, то я тобі з цього заліза зроблю чудовий ніж.
Дервіш витяг з-за пояса гаманець і показав старому срібну монету.
— Хай буде так, як ти кажеш… Але бачиш на кільці напис: «Навіки і до смерті»? Так ти зроби такий ніж, щоб цей напис на ньому зберігся.
— Буде тобі такий ніж, — промурмотів старий і штовхнув Тугана. — Став ногу на ковадло!.. — Пошепки він додав: — «Навіки і до смерті» бийся з шахом та його катами!..
Постукуючи посохом, дервіш Хаджі Рахім ішов вузькими вулицями величезного центрального базару Гурганджа.
Тут були ряди мідного посуду, тазів, підносів і глеків, начищених, блискучих, як вогонь, прикрашених майстерно викарбуваними узорами. Були ряди з мідними різьбленими ліхтарями для свічок і глиняними мисками, тарілками й чашками. Були ряди тонкого китайського посуду, білого і голубого, а також скляного іракського, з чистим дзвоном.
Окремі ряди пахли рідкісними бальзамами, як цілющими, так і ароматичними. Там же продавалися цінні ліки, такі, як тангутський ревінь, рицинове і трояндове масла, мильний порошок «гасуль», розтертий з солончакових трав — цілющий водночас для шкіри, для ясен і для шлунка. Тут можна було знайти цінну землю, змішану з пахощами, що її вживають для миття в банях, і зелену перську глинку, яка одразу знищує волосся, і бухарське, для зміцнення волосся, масло, яким мастять голову, і тібетський мускус, і індійську амбру, і чорні кульки гашишу, що мають у собі дурман.
Пробираючись поміж барвистим натовпом, який заливав базар шумливим потоком, Хаджі Рахім зупинявся біля крамниць, немовби чекаючи на милостиню, але уважно вдивлявся в кожного продавця, когось розшукуючи.
Коли він потрапив у ряди, де були виставлені купи тканин і сукон, то статечні купці, що сиділи, схрестивши ноги, кидали йому мідні монети і говорили:
— Проходь з миром далі!
Вони боялись, щоб чорна рука дервіша не доторкнулася до сріблястої шовкової тканини симчуж чи до коштовної золотистої парчі, яку підносять на знак пошани могутнім і знатним бекам.
В цьому ряду Хаджі Рахім побачив чоловіка, схожого на того, кого він шукав. Цей чоловік сидів серед інших купців, обкладений шовковими подушками. Схудле обличчя його, бліде, як самаркандський папір, з запалими чорними очима, свідчило про перенесену хворобу. Купці, що сиділи обабіч, зверталися до нього з особливою повагою і навперебій пропонували мигдалеві тістечка, пряники, варені в меду, горіхи і фісташки. Купець був у коштовному ясно-сірому шерстяному одягу і шовковому строкатому тюрбані. Він тримав китайську голубу чашку з чаєм. На його вказівному пальці синіла велика бірюза — запорука здоров’я.
Читать дальше
