Слуга провів дервіша і зніяковілого Тугана до крамниці, де висів різний одяг: чоловічий, жіночий і дитячий. І хоч слуга Гассан пропонував вибрати все найкраще, дервіш вказав тільки на те, що тривке і зручне в дорозі. Коли Туган вийшов з крамниці, одягнений, як син гургандзького жителя, з закрученою навколо голови синьою чалмою, Гассан передав дервішеві шкіряний гаманець і сказав:
— Мій хазяїн, шановний Махмуд-Ялвач, наказав передати тобі також оці п’ять золотих динарів, щоб ти ні в чому не знав нужди у дорозі. Крім того, на хазяйському подвір’ї тебе чекає твій осел з сідлом. Ти можеш взяти його, коли хочеш. Мабуть, ти зробив велику послугу моєму хазяїнові. Він рідко буває щедрим.
Ввечері Хаджі Рахім відвідав купця Махмуд-Ялвача. Той чекав на нього у красивій альтанці, що губилася серед великого саду. Коли вони випили чашку золотистого чаю і слуга пішов геть, купець пошепки спитав:
— Про якого золотого сокола ти говорив сьогодні?
Дервіш витяг із зборок свого пояса золоту пластинку з вирізьбленим на ній соколом і передав Махмуд-Ялвачу. Той рвучко схопив її і сховав за пазуху.
— Запам’ятай мої слова, — сказав він. — Що б не трапилося, навіть якби стався вибух всесвіту, коли ти почуєш про мене, можеш сміливо прийти в мій дім. Я завжди допоможу тобі. Що ти робитимеш у Гурганджі?
— Завтра я вирушаю звідси до Бухари. Я боюсь залишатися тут, де над головою завжди занесено меч, який не розбирає, правий чи не правий той, на кого він упаде. Ні, краще посох прочанина і далека дорога!..
Розділ шостий
ЗМОВА ЦАРИЦІ ТУРКАН-ХАТУН
Під верховенством такої розумної жінки, як Туркан-Хатун, вплив військової (кипчацької) аристократії скоро похитнув авторитет престолу. Кипчаки могли безборонно спустошувати захоплені ними землі, хоча б вони з’явились туди як визвольники, і робити ім’я свого государя об’єктом зненависті населення.
(Акад. В. Бартольд)
Стулчасті ворота Арк [55] Арк — висока, прикрашена кольоровими кахлями арка, яка правила за парадний вхід до палацу.
розчинились, і пара за парою стали виїжджати на відгодованих жеребцях вершники у білих баранячих шапках, червоних смугастих каптанах і з кривими шаблями, що сяяли золотом.
Мухаммед, шах Хорезму, огрядний і величний, у білому шовковому тюрбані з алмазними блискучими нитками, похмуро сидів на широкогрудому гнідому коні з коштовною золотою збруєю. Малиновий парчевий халат шаха, пояс і шабля, оздоблені самоцвітами, сліпуче виблискували під сонцем.
Позад володаря Хорезму їхали слідом двоє молодих вершників. На вороному туркменському жеребці з срібним нашийником зграбно сидів смаглявий молодець. Це був син туркменки, наступник шаха Джелаль ед-Дін. Поряд нього на рябому інохідці з довгою чорною гривою, заплетеною в дрібні косички, їхав хлопчик у парчевому халатику — наймолодший і найулюбленіший син шаха від кипчацької княжни.
Далі їхали поважні сановники Хорезму, гарцюючи на конях, покритих червоними чапраками.
Конвойна тисяча шаха розділилась. Одна частина, прямуючи попереду через головну вулицю базару, розганяла канчуками натовп цікавих до всього людей. Друга половина шахських джигітів замикала процесію.
Всі зустрічні падали на коліна, схиляючи голову до землі. Вони не мали права глянути зблизька на володаря найвеличнішої країни ісламу. Купці, зачувши вражаючий хрипкий рев довгих шкіряних сурм і гуркіт барабанів, похапливо витягали з крамниць килими й розстеляли їх просто в болото по шляху слідування шаха.
Шах Мухаммед звик до вихваляння і вигуків відданості. Його байдужий погляд ковзав по численних смугастих спинах, що схилялися до копит його гнідого коня. Нічого не можна було прочитати на брезклому обличчі шаха. Білизна чалми особливо яскраво відтіняла його велику чорну бороду.
Перед в’їзними ворітьми палацу шахині-матері Туркан-Хатун обабіч шляху стояли добірні кипчацькі воїни в знаменитих хорезмських непроникних для стріл кольчугах, у шоломах із спущеними на перенісся стрілками, з довгими гнучкими списами в руках.
— Хай живе і царствує шах Мухаммед непереможний! — гриміли вигуки воїнів, підхоплені натовпом; люди збігалися з провулків і видирались на дахи й глиняні мури.
Мухаммеда вразило, що, всупереч звичаєві, кипчацьких воїнів було занадто багато, у кілька разів більше, ніж уся його охорона. Для чого їх зібрали? Чи немає тут пастки? Чи не повернути, поки не пізно, назад? Ні, до чого підозри? Хіба може рідна мати влаштовувати пастку своєму синові? Хіба він, після смерті батька, шаха Текеша, не залишив матері всю силу влади, рівну його власній? Хіба кипчацькі воїни з її роду Кангли не брали участі в усіх його походах і, повертаючись до кочовищ, не привозили з собою багатої здобичі, про яку й не мріяли їхні батьки? Вперед!
Читать дальше
