— Гордовите дівчисько! Підняла руку на свого владику! Подивлюсь, як вона буде звиватись і вищати, коли в килимову кімнату до неї ввійде мій улюблений барс!..
Знизу, від підніжжя башти, донеслися вигуки. У ранковій тиші слова линули ясно й виразно:
— Слухайте, правовірні! Шах Мухаммед відцурався законів ісламу і прийняв єресь алідів-шафіїтів [51] Мусульманство розподіляється на дві головні секти — сунітську, що її сповідують турки-османи, і шіїтську (або шафіїтську), головними прихильниками якої є перси (іранці).
. Він прихильний до єретикв-персів і оточив себе язичниками-кипчаками. Батько його, шах Текеш, був чесний туркмен, а Мухаммед плює на туркменів. Не вірте йому!
— Хто це там виє? Векіль, чом ти не стежиш за порядком?
Векіль схилився перед шахом низько, немовби прохаючи прощення:
— Це в підвалі башти кричить дервіш, шейх Медж ед-Дін. Його не лякають ні кайдани, ні темрява в’язниці. До нього особливо прихильна твоя наймудріша мати Туркан-Хатун. Але він проголошує безсоромні промови проти свого падишаха. Вчора всі дервіші міста зібралися в полі і поклялися пройти гуртом до в’язниці, щоб звільнити з підвалу цього божевільного шейха Медж ед-Діна.
Мухаммед струсонув векіля за плечі.
— Роззява! Скоріше скажи начальнику катів Джіхан-Пехлевану, що я доручаю цього бунтівника його міцним рукам… І щоб він поквапився, доки не прибігли і не звільнили його безумні дервіші.
Хорезм-шах спустився з башти і пройшов до приймальні. Стіни її були затягнуті червоним сукном. Тут на падишаха чекали троє сивобородих імамів. Скинувши туфлі біля дверей, шах пройшов на середину кімнати й опустився на килим. Ноги він просунув під шовкову ватяну ковдру, яка прикривала теплий отвір у підлозі, де стояла жаровня з гарячим вугіллям.
— Підходьте, сідайте, мої вчителі!
Троє імамів, що стояли на колінах на краю килима, наблизились, пошепки вимовляючи арабські вирази вдячності, і посідали рядом, сховавши так само ноги під ковдрою.
— Починайте, — сказав шах. — Поясніть, чи правий я, найсильніший повелитель земель ісламу, вимагаючи, щоб халіф багдадський корився мені? А також поясніть, що я повинен робити, коли халіф мені не підкоряється?
Імами розгорнули принесені з собою великі старовинні книги і по черзі співуче почали вигукувати тексти з корану, доводячи, що хорезм-шах Мухаммед — найвища влада на землі після аллаха, що він завжди правий і кожний його наказ, кожне слово — непорушне…
У кімнаті було темно. Тьмяне світло пробивалося крізь гратчасте кругле вікно, прорізане в стіні біля самісінької стелі. Олійний світильник на бронзовій підставці розливав тремтливе світло. Імами співучими голосами читали, не дивлячись у текст, арабські фрази.
Позад шаха стояв поважний «розстелювач скатерті», головний розпорядник шахської їжі. Одним лише словом чи рухом брови він віддавав накази слугам, які безшумно ступали по килиму. Другий сановник — «подавач» — приймав срібні блюда від головного повара. З дверей визирали обличчя сановників, що товпилися, сподіваючись на шахську милість.
Чорний невільник, з срібним кільцем у носі, поставив широкий низький столик над ковдрою. «Розстелювач скатерті» вправним рухом покрив столик шовковою скатеркою — достарханом. «Подавач» опустив перед шахом срібний піднос з чашками гарячого чаю, приправленого сіллю і баранячим лоєм. На скатерть він поклав купку тонких підрум’янених коржів з запеченими шматочками сала і поставив ківшики з розтопленим коров’ячим маслом, сметаною й медом.
Слухаючи промови імамів, шах пив одну чашку по одній, заїдаючи коржами. Розігрітий жаровнею і чаєм, падишах обперся на підкладені вчасно подушки і захропів. Це було знаком, що государ задоволений поясненнями вчених імамів. Усі безшумно вийшли. Зник стіл з достарханом, щезли сановники і слуги. Тільки чорний невільник присів навпочіпки біля дверей, чекаючи, коли прокинеться великий правитель ісламських земель.
Розділ третій
КНЯЗЬ ГНІВУ
У Гурганджі всі знали високу, похмуру «Башту вічного забуття» поряд із шахським палацом на головному майдані.
На низьких, окутих залізом дверях висів великий замок. Ключ теліпався на шиї у сторожа, який сидів тут-таки на сходинці, притуливши короткий заіржавлений спис до цегляного муру. На землі перед сторожем лежав обривок килима, де перехожі клали свої подаяння: дерев’яну миску з кисляком, коржі, пучок цибулі, жменьку мідних грошей… Сторож іноді дозволяв найщедрішим підійти ближче до башти і поговорити з ув’язненими. В підніжжі башти чорніло кілька круглих дірок з гратами. З підвалу долітали глухі крики. Коли лунали кроки перехожих, крики в підвалі посилювалися, з отворів висувалися кістляві руки, що хапали повітря. Простий селянин у смугастому халаті з вицвілим голубим клаптем навколо голови і мулла у величезній білосніжній чалмі, кинувши монету сторожеві, безмовно підходили до отвору стіни і подавали шматки хліба простягнутим крізь грати охлялим, брудним рукам. Тоді крики посилювались, і було чути прокляття тих, хто не міг дотягнутися до вікна.
Читать дальше
