Тут же були музики з довгими трубами, гобоями і мідними тарілками. Осторонь стояло кілька головних воєначальників хорезмського війська.
Коли з’явився шах, всі закричали:
— Хай буде здоровий багато років непереможний падишах, захисник віри, гроза язичників!.
Шах обвів усіх похмурим поглядом.
— А де Тимур-Мелік?
— Я тут, государю.
Високий, завжди веселий Тимур-Мелік, незмінний супутник Мухаммеда в його походах, вийшов наперед, ведучи за руки двох хлопчиків: один був наймолодший син шаха від останньої дружини, кипчацької ханші, другий його внук від сина Джелаль ед-Діна і туркменки. Тимур-Мелік поставив хлопчиків біля шаха. Той схилився до свого сина і ласкаво ущипнув його за щоку. А внука суворо спитав:
— Де хан Джелаль ед-Дін?
— Батько поїхав з соколами на полювання, — сказав хлопчик. Його чорні очі з-під білої чалми дивилися насторожено.
— Тимур-Мелік! Послати вершників у трьох напрямках і розшукати хана Джелаль ед-Діна! Туркмени все ще нападають на каравани. Вони можуть напасти і на мого сина.
— Буде зроблено, благословенний!
Згори, наче з хмари, пролунав тонкий, схожий на дитячий голос:
— Блаженний той, хто пильнує! Щасливий той, хто не спить!
Високий мінарет, немов свіча, підійнята до неба, освітився на самому верху рожевим променем сонця, що визирнуло з-за далеких гір. Усі будинки міста ще були оповиті туманними сутінками.
Старший із молодих ханів подав хорезм-шахові барабан. Мухаммед вигукнув:
— Слава великому Іскендеру! [46] Іскендер Великий — Александр Македонський.
Слава завойовникові світу! Іскендер пройшов через усі землі Ірану до берегів Джейхуна і Зеравшана [47] Зеравшан — «золота ріка», що витікає з Гіссарського хребта на південь від Самарканда. Її водами штучно зрошуються самаркандські і бухарські посіви.
. Іскендер для нас є прикладом, він наш учитель! Вшануємо його, тричі заграємо голосну «нубу»! [48] Нуба парадне музичне вшанування (військова серенада) Александра Македонського (Іскендера), яке було введено хорезм-щахом Мухаммедом у палацах правителів округів.
Загриміли бубни й барабани. Задзвеніли мідні тарілки. Хрипко заревли довгі труби і запищали сопілки. Тричі всі здіймали брязкіт і гуркіт на честь хороброго македонця. Коли всі затихли і тільки гучна луна ще віддавалась у високих баштах палацу, Тимур-Мелік вигукнув:
— Ми віддали належну славу великому румійцеві [49] Румієць (румі) — грек.
Іскендеру Дворогому. Мир прахові його! Але він, через свою молодість, здійснив лише половину з того, що йому належало зробити. Тепер у нас є новий Іскендер, великий Мухаммед-воїн, Мухаммед-полководець, Мухаммед — творець великої імперії Хорезму! Хай продовжить аллах царювання могутнього повелителя країн ісламу, шаха Мухаммеда Алла ед-Діна! Виконаємо на честь нашого великого шаха триразову «нубу»!
У тихому повітрі знову загриміли бубни, тарілки, барабани і люто заревли довгі сурми.
Мухаммед стояв біля бійниці суворий, грізний і задумливий, розпроставши широкі плечі; і здавалося, великі думки бродять під його білосніжною чалмою.
— Мир вам! Ідіть! — сказав хорезм-шах.
Усі по черзі, склавши руки на животі, підбігали до нього дрібними кроками; доторкнувшись губами до поли шахської шуби, всі подавалися назад і зникали в темному отворі сходів.
Останнім виходив Тимур-Мелік, тримаючи за руки обох хлопчиків.
— Дада [50] Дада — пестливе від слова «батько», «батенько».
мені обіцяв привести живого джейрана, — говорив онук шаха.
— А мені падишах подарує мисливського барса… щоб він з’їв і твого джейрана, і тебе, змієня!.. — відповів син кипчацької ханші.
Шах обперся на виступ бійниці. Внизу в безладді громадились плоскі дахи. Палац складався з багатьох низьких будівель, зв’язаних переходами в одну велику незграбну будівлю. Його оточував високий старий мур з череватими сторожовими баштами. Нерухомі вартові з списами чітко вирізнялися на ясніючому небі.
Шах довго дивився в далечінь, на величезне місто, яке прокидалось, оповите димом, що здіймався над плоскими будиночками. Потім очі його спинилися на одному з двориків палацу, де під старою високою тополею біліла юрта. В ній причаїлася нова перлина гарему, смаглява туркменка Гюль-Джамал, яка втекла від нього вранці. Вона не захотіла примиритися з темними покоями палацу і зажадала для себе юрту, щоб жити так, як звикла в степу, як живуть прості туркменки, що пропахли димом. Вона не хоче переселитись до гарему, до інших «троянд Едему». Вона все ще не розуміє, як вона повинна поводитись! Недарма її так ненавидить цариця-мати Туркан-Хатун.
Читать дальше
