Старі, переступаючи з каменя на камінь, перетнули велику калюжу й увійшли в ворота. На широкому подвір’ї у всіх напрямках ходили шахські воїни. Двоє вартових пізнали в прибулих священнослужителів і відійшли набік, даючи дорогу. Трос старих минули кілька двориків. Заспані сторожі відчиняли важкі ворота, брязкаючи залізними ключами.
Нарешті, показалися стулчасті двері. Обабіч, спираючись на списи, застигли два воїни у залізних кольчугах і шоломах. Підійшов слуга і, високо піднявши глиняний світильник з чадним гнотом, сказав:
— Охоронець віри ще не виходив.
— Ми почекаємо, — відповіли троє старих і, скинувши туфлі, ступили на килим, опустились на коліна і розгорнули перед собою великі книги у шкіряних оправах з мідними застібками.
— Вчора чотири бунтівних хани прислали заложниками своїх малолітніх синів. Шах влаштував бенкет. Засмажили дванадцять баранів, — сказав один імам.
— А що він сьогодні ще придумає? — прошепотів другий.
— Найголовніше — в усьому з ним погоджуватись і не сперечатись, — зітхнув третій.
Хорезм-шахові Мухаммеду снився сон: він стоїть у степу на горбі, і навколо, скільки сягає око, збилися тисячі й тисячі людей. Небо горить призахідним бронзовим промінням. Сонце, ще сліпуче, швидко сідає в одноманітну піщану рівнину.
— Хай живе, хай буде здоровий падишах! — розкотами доносяться крики з віддалених рядів. Люди поволі схиляють спини, а за білими чалмами ховаються їхні обличчя.
Увесь натовп стає на коліна перед володарем, видно лише халати, що нагадують хвилі завжди неспокійного Хорезмського моря [41] Хорезмським морем у XIII ст. називалось Аральське море.
.
— Хай буде здоровий падишах! — звучать, як луна, останні віддалені вигуки, і все замовкає. Сонце ховається, і степ потопає в синіх сутінках і мовчанні. У погасаючому світлі шах бачить, як зігнуті спини повзуть до нього, підіймаючись по схилу горба.
— Годі, назад! — наказує шах. Але спини наближаються з усіх боків, незчисленні спини у смугастих халатах, підперезаних оранжевими поясами. Шахові здається, що в усіх за пазухою приховані вигострені ножі. Люди хочуть зарізати свого володаря. Він кидається вперед і б’є ногою найближчого, халат звивається і відлітає, як птах, — під ним нікого нема. Шах відкидає ногою інші халати, — і під ними так само порожньо. «Але серед них є один! Він сховався, щоб підкрастися і вдарити ножем у моє серце, серце, яке живе і б’ється тільки для щастя і величі славного роду хорезм-шахів».
— Годі! Шах наказує вам: ідіть собі! — Голос звучить глухо, ледь чутно, — і все зникає. Степ розлягається навколо безлюдний, сірий і німий. Жорсткі стебла трави як подряпини на змертвілому небі. Тепер шах один, зовсім один у пустелі, без коня. А десь тут, зовсім близько, за одним із сірих горбів, у ліловій западині причаївся отой, єдиний, що повинен його зарізати… Всі хочуть його смерті, але тільки один відважився вкоротити йому життя. Хто ж він?
Здалеку луною звучить крик натовпу:
— Хай живе Джелаль ед-Дін! Слава хороброму синові і наступникові хорезм-шаха Джелаль ед-Діну. «Забувши мене, вони вже ладні цілувати руки моєму синові? Треба покінчити з цим, годі! Я розчавлю того, хто стане на моєму шляху, — хай це буде багдадський халіф чи мій непокірний син! Годі!..»
Іще у напівсні шах почув біля себе шарудіння й відчув, як щось холодне торкнулося його обличчя. Страх і пристрасна жадоба життя примусили його враз напружити всі сили і схопитися. Шах розплющив очі і став тривожно вдивлятися в темні кутки кімнати.
Від великого вогнища у стіні [42] У Середній Азії в XII ст. не знали печей і розпалювали багаття або посеред кімнати, що мала витяжний отвір у стелі, або у ніші в стіні.
віяло теплом розжареного вугілля. Біля нього хтось сидів. Це дика степова дівчина, яку привезли вчора. Вона з жаху відсунулась, затуляючись руками.
— Хто ти?
— Аллах великий! Я Гюль-Джамал, туркменка з пустелі. Учора ввечері тебе сонного під руки привели сюди, і ти, як ліг, так одразу й заснув. Я боялася тебе, ти так страшно хропів і стогнав уві сні, немовби помирав. Це тебе душили нічні «діви». Вони літають у темряві над юртами і через верхній отвір проникають всередину, щоб терзати тих, у кого на серці вбивство.
— А що в тебе було в руці? — і шах стиснув її маленькі руки.
— Мені боляче! Облиш мене!
— Покажи, що було в руці?
— У мене нема і не було нічого. Хочеш, я заспіваю тобі нашу степову пісню про солов’я, що закохався в троянду? Або розкажу казку про перського царевича, який побачив у дзеркалі обличчя китайської княжни?
Читать дальше
