Про це говорять східні літописці: Джувейні (XIII ст.) та інші.
В цей час Чінгісхан, взявши Бухару і Самарканд, готувався до наступу на Індію.
Монгольські вожді, які не знали грамоти, щоб послати важливе донесення, складали його у вигляді пісні, яку гонець заучував напам'ять. Число дев’ять у монголів вважалося священним.
Несеф — тепер місто Карші на південь від Бухари.
На думку деяких воєнних істориків, похід Субудай-багатура, що закінчився битвою біля Калки, був глибокою стратегічною розвідкою для підготовки наміченого Чінгісханом вторгнення монголів до Східної Європи. Цей похід був здійснений лише через дванадцять років після смерті Чінгісхана його внуком Бату-ханом (Еатиєм) в 1237 році, причому головним воєнним радником і керівником цього походу був Субудай-багатур, який зробив вказану розвідку.
Рей — місто, яке раніше існувало поблизу нинішнього Тегерана.
Алани — предки сучасних осетинів.
У верхів’ях рік Кальміус і Самар (притоки Дніпра) були здавна дрімучі ліси, болота і «волок», по якому перетягували човни. По цих двох ріках за стародавніх часів проходив жвавий водний торговий шлях від Приазов’я до Дніпра (професор Брун).
У XIII столітті Чорне море називалося у мусульманських письменників морем Хазарським, а Крим — Хазарією. Пізніше Хазарським морем називалося Каспійське море.
На думку деяких учених, місто кипчаків Шарукань (тобто Шарук-ахана) було на місці теперішнього Харкова, який від нього і має свою назву.
Лукомор’я — узбережжя Азовського моря.
«Яса» або «Ясак» — збірник записаних постанов і висловлювань Чінгісхана, який довго був для монголів кодексом законів. Тепер «Ясу» зовсім забуто, і від неї збереглися тільки незначні уривки.
Угри — угорці.
Джебе висунувся з рядів простих нукерів. «Тому, що Джебе був хороброю людиною. Чінгісхан дав йому командування над десятком; тому що він добре служив, — зробив його сотенним беком; тому, що він виявив ретельність і запал, — став тисячником. Згодом Чінгісхан дав йому бекство тьми (тумена), і довгий час він служив у почті, ходив з військом і зробив добрі послуги» (Рашід ад-Дін).
«Залозний шлях» — дуже давній торговий шлях від Азовського моря до Дніпра. «Залозний» виникло від стародавньої вимови слова «залізо», тому що цим найкоротшим шляхом караванами привозили залізо, що було за старих часів цінним металом і доставлялося з Китаю та інших місць Азії (Забєлін, Брун). Це наймення — «Залозний» збереглось у зміненій назві станції «Лозова».
Чисельність руських і половецьких військ Плоскиня навмисно перебільшив, щоб налякати монголів. Насправді їх було значно менше. Літописи точного підрахунку не дають.
Дике поле — причорноморські степи.
Гогі та Магогі — міфічний народ диких велетнів, яких Александр Македонський нібито загнав за далекі північно-східні гори.
Мстислав Романович (1214–1223) — останній київський князь з роду Мономаховичів.
Найбільших розгромів Київ зазнав у 1162, 1169, 1202, 1204, 1207, 1210 рр. Особливо пам’ятний був розгром 1204 р., коли князь Рюрик Ростиславович у боротьбі за владу покликав собі на підмогу диких половців. Вони палили місто, вбивали мирних жителів, грабували майно й забрали з собою в полон багато киян з малими дітьми.
Сучасники називали князя галицького Мстислава Мстиславовича Удатним (Удачливим), пізніше літописці переробили це прізвисько на «Удалий».
Вборзе — спішно, щодуху.
Корзно — плащ.
Поруб — підвальне приміщення.
Обези — плем’я, що жило на Північному Кавказі.
Товарище — склад товарів.
Цзиньців — китайців.
Південноруські князі на нараді в Києві вирішили зустріти татар на чужій землі і в квітні виступили у похід. На Дніпрі з'єднались ополчення: київське, чернігівське, смоленське, курське, трубчівське, путивльське, а також волинці й галичани, які прибули на човнах.
Чубугань — моторний.
Монгольський звичай — побажання здоров’я і довголіття.
Читать дальше
