В. Ян - Чінгісхан

Бент-Занкиджа опустилася на килим і, перебираючи аркуші, говорила:

— Хаджі Рахім дуже ослаб, замкнений у холодній, ніколи не опалюваній клітці, але він анітрохи не журився, наче його палили власні полум’яні думки… Йому вже було важко писати… Бачиш, як у цих рядках у нього тремтять і плигають літери! Слухай, що Хаджі Рахім написав на останній сторінці…

Бент-Занкиджа взяла списаний арабською в’яззю аркуш паперу і почала читати: «… Мій стертий калям дописав останні рядки повісті про нашестя нещадних монголів на квітучі долини нашої батьківщини… Обсипаний тирсою старанності, оповідач цих подій хотів би сказати також багато що про тих легкодухих людей Хорезму, які не відважились самовіддано стати на боротьбу проти жорстокого винищувача мирних племен, лютого Чінгіс, хана…

… Коли б усі хорезмійці твердо й одностайно підняли меч гніву і, не шкодуючи себе, люто кинулися на ворогів батьківщини, то зарозумілі монголи та їхній рудобородий володар і півроку не вдержалися б у Хорезмі і назавжди зникли б у своїх далеких степах…

… Монголи перемагали більше внаслідок незгоди, поступливості і боягузтва противника, ніж силою своїх кривих мечів… Сміливий Джелаль ед-Дін показав, що невеликим загоном одчайдушних джигітів він умів розбивати монгольські стовпища.

… Але калям випадає з моїх холодіючих пальців… Сили дервіша-блукача слабнуть, а дні біжать, наближаючи день розплати… І я можу накреслити лише кілька рядків вірша поета:

… Скажу на прощання моєму невідомому читачеві: «Пихаті імами і надуті від поважності улеми дорікають мені за невір’я. Злісна й тупа їхня короткозорість! Невір’я, таке, як моє, не легка і не пуста річ. Нема міцнішої й палкішої за мою віру: в перемогу скованого мислителя над тупоумним катом в перемогу пригнобленого трудівника над лютим насильником, в перемогу знання над брехнею!.. Я вірю — настане краща пора, коли правда, піклування про людину і воля поведуть нашу батьківщину до загального щастя і світла… Це прийде, це буде!»

Бент-Занкиджа притулила до губів тонкий смаглявий пальчик з трьома срібними перснями, подумала, зсунувши вигнуті брови, старанно згорнула списані аркуші і загорнула їх у шматок строкатої тканини. Вона підвела блискучі чорні очі на Ту гана і сказала пошепки:

— Тепер я покличу трьох сміливих юнаків з племені люлі… Ви вирушите до ями страчених визволяти Хаджі Рахіма. Адже ніч довга і ще не скінчилась! Ми врятуємо його!

Салям — привіт. Такі «звертання до читача» характерні для рукописів східних авторів домонгольського періоду. (Тут і далі примітки автора.)

Мавераннагр — назва місцевості між Амудар’єю і Сирдар'єю. Слова «Туркестан» тоді ще не знали. Хорезм — держава, яка існувала в пониззі Амудар’ї. У XIII ст. Хорезмові належала величезна територія від Аральського моря до Перської затоки. Про значення і культуру стародавнього Хорезму див. дослідження проф. С. П. Толстова.

Бархан — рухомий піщаний пагорб, що утворюється в пустелі дією вітру.

Дервіш — перське слово, означає «жебрак». Дервіші становили окрему касту, об’єднувались у громади на чолі з старшиною («піром» або «шейхом»). Дервіші носили особливі плащі, навмисно покриті безліччю грубих латок і підперезані мотузкою замість пояса — ознака добровільної бідності. Спочатку серед дервішів були і видатні поети і вчені, що займалися філософськими питаннями. У пізніші часи дервіші виродились у дармоїдів, експлуататорів народної темноти і неуцтва, що лікували хворих замовляннями, молитвами, займалися ворожінням, торгівлею талісманами і різного роду шахрайством.

Кара-Кончар — чорний меч.

Благородна книга (масхарі шериф) — так мусульмани називають коран, збірник міфічних легенд і повчань, написаних засновником мусульманської релігії арабом Магометом (570–632).

Чалма — тонка довга тканина, якою мусульмани вміло обмотують голову.

Пайцза — пластинка з металу чи дерева з вирізьбленим на ній повелінням Чінгісхана; пайцза була перепусткою для вільного проїзду по монгольських володіннях. Пайцза давала великі права: власті на місцях повинні були допомагати, давати коней, провідників і продовольство особам, які мали пайцзу.