Князі зійшлися на одному: кожний князь іде сам по собі з своєю раттю, ніхто нікому шляху не перебиває. Хто, щасливий, прийде перший до Лукомор’я і захопить татарський табір, той чесно повинен поділитися з іншими князями.
Всі поцілували хрест/ не порушувати клятви, і якщо хто з князів почне брань проти другого князя, то бути всім заодно проти призвідника. Потім поцілувалися між собою — тут Мстислав Київський і Мстислав Удатний підставили один одному потилиці.
Коли князі підвелися з килима, князь Василько був чорний від думи і турботи. Похмурий, він вийшов на ганок. Його очікував старий співак Гремислав.
— Добром ми не кінчимо, — сказав Василько. — Не так треба воювати. Не багатства татарського слід шукати, а так покласти ворогів, щоб більше не поворухнулись. А йти нарізно, коли кожний одвертає обличчя від іншого — це своєю волею накликати на себе біду.
Настав теплий вечір. Над княжими палатами сяяли ясні зірки. На дворі стояли довгі дубові столи, приготовані для обіду. Коли всі гості посідали на дубових ослонах і затихли, смакуючи князівські пироги і смажених лебедів, а отроки з палаючими факелами стали навколо столів, усі виразно побачили в червоному тремтливому вогні старого співака Гремислава, який сидів на верхній сходинці княжого ганку. Ніжно забриніли переборами дзвінкі гусла, а старий співак, підвівши до неба червоні западини очей, заспівав трохи надтріснутим голосом улюблену бувальщину.
Гремислав співав про сміливий похід Ігоря Святославовича на половців, про сварки і розбрат князів, про марну загибель через це хоробрих руських воїнів, про те, як оці сварки «відчиняли ворогам ворота на Руську землю»…
Багато хто, слухаючи це, схилив голову на руки й замислився: чй не таким лихом загрожує зараз незгода і взаємна зненависть князів і чи не загублять оці чвари і ворожнеча велику руську справу — захист рідної землі?..
Розділ восьмий
ПЛАН СУБУДАЙ-БАГАТУРА
Субудай викликав десять своїх тисячників. Джебе прийшов так само з десятьма. Сиділи всі в юрті колом, і старі і молоді. Слухали, що говорить Джебе, А Джебе дивився поверх голів і немовби щось бачив удалині.
— Київ — багате місто… — говорив Джебе. — Будинки для молитви мають дахи високі, круглі, і покриті вони щирим золотом. Ми обдеремо оці золоті дахи і біля намету Чінгісхана поставимо коня, відлитого з чистого золота, такого ж великого, як його білий кінь Сетер.
— Піднесемо Чінгісханові золотого коня! — вигукнули монголи.
В урусів багато ханів; називаються вони по-їхньому «конязь». І всі ці хани — «конязі» — між собою гризуться, як собаки з різних кочовищ. Тому розгромити їх буде неважко. Ніхто не зібрав оцих «конязів» в один сагайдак, і нема в них свого Чінгісхана.
Такого іншого вождя, як наш великий Чінгісхан, ніде в усьому світі не знайдеш!
— Я кажу вам: ми повинні налетіти на уруську землю швидко, підпалити її з усіх кінців і захопити Київ поки… — І Джебе зупинився.
— Поки що? — спитали тисячники.
— Поки не прийшла ще відповідь на донесення наше єдиному й найвеличнішому.
— Чінгісхан накаже ждати його приходу! Чінгісхан захоче сам увійти в Київ! — говорили монголи. — Ми вже брали такі великі міста, як Бухара, Самарканд, Гургандж, і нам узяти Київ неважко. Ми повинні якнайшвидше взяти Київ.
Усі дивилися скоса на Субудая і ждали, що скаже цей хитрий і обережний «барс з відгризеною лапою». Він сидів, зігнувшись набік, і вдивлявся в кожного.
— Не так легко буде розбити урусів, як гадає Джебе-нойон, — сказав тисячник Гемябек.
— Урусів і кипчаків багато — сто тисяч, а нас мало, — двадцять тисяч, та ще один тумен різних волоцюг; вони розлетяться, як зграя горобців, якщо ми почнемо відступати. Небезпечно нам увійти в уруські землі, де багато, дуже багато сильного війська. Нам не можна йти на Київ… Звідси нам треба йти назад, під могутню руку Чінгісхана…
— Чи не згадаєш ти, хоробрий багатуре Гемябек, — сказав Джебе, — що цзиньців [155] Цзиньців — китайців.
було ще більше, ніж урусів, коли ми разом з тобою й іншими багатурами вдерлися в їхні оброблені рівнини за великою китайською стіною?
Субудай заворушився і замахав рукою. Всі притихли і нахилилися в його бік.
— Починаючи справу, треба згадати, як раніше діяв «єдиний». І потім треба подумати, що він зробив би на нашому місці, — поволі говорив Субудай. — Спершу треба перехитрити ворога, погладити його по щетинці, щоб він замружився і, розкинувши лапи, розтягнувся на спині… А тоді кидайтеся на нього і перегризайте йому горлянку!
Читать дальше
