Натовп гудів, знаючи, що нема у князів єдиної братньої любові, нема єдиної волі, і відчувається в них давнішня злоба, і печуть їх старі рахунки.
Почувся спів. Церковна процесія у парчевих ризах з’явилася в потрібний час, щоб утихомирити розпалені пристрасті й суперечки князів. Чотири широкогруді диякони, розмахуючи кадилами, хлопчики з засвіченими товстими, як рука, восковими свічками, старі протопопи з металевими хрестами в руках, нарешті митрополит у великій золотій митрі, смаглявий чорнобородий грек, підтримуваний під руки двома хлопчиками, — всі наблизились до ганку, протягло співаючи, і зупинились, одразу внісши тишу.
Князь київський підійшов до митрополита, схилився, склавши долоні, поцілував благословляючу старечу руку і тихо шепнув:
— Скажи повчання, святий отче! Умов князів стояти дружно, любовно, забувши старі кривди!
Митрополит піднявся на ганок, благословляючи всіх на три сторони і почав говорити завчену промову, погано вимовляючи руські слова:
— Братіє і сини мої люб’язні! Навчіться бути благочестивими діячами згідно з євангельським словом! Спонукайтеся на добрі діла ради господа! Язику стриманість, розумові смирення, тілу підкорення, гніву згуба!..
Князь київський стояв, лагідно схиливши голову. Мстислав Галицький тривожно оглянувся, помітив розтулені роти і невдоволення на обличчях. А митрополит говорив далі:
— Якщо ти чогось позбавлений, — примирись і не мстися! Якщо ненавидимий і гнаний, — терпи! Якщо зганьблений, — моли! Господь вказав нам перемагати ворога трьома добрими ділами: покаянням, слізьми і милостинею…
Мстислав обережно підійшов до чотирьох дияконів і шепнув:
— Грек з глузду з’їхав! Усе переплутав! Кому він про сльози і покаяння говорить? Адже князям говорить, а не челяді і смердам! Мерщій починайте будь-який псалом чи тропар, — кожному дам по барану!
Митрополит щось белькотав ще, а всі чотири диякони разом почали співати тропар, за ними підхопили всі протопопи та хлопчики низькими і тонкими голосами. Князівські тіуни оточили збентеженого митрополита і допомогли йому ввійти в князівську гридницю.
На верхню приступку сходів зійшов молодий князь ростовський Василько.
— Я прискакав з далекої півночі, від Ростова великого. Заради Руської землі і заради християн кажу я вам ось що. Прибули до нас спішні гінці від князя київського, Мстислава Романовича, кваплячи озброїти полки і поспішити на оборону Руської землі. Привів я своє невелике військо, а найсильніший з нас, князь суздальський Юрій Всеволодович, усе ще гадає: чи прийдуть татари до нього в Суздаль, чи обійдуть стороною? І тут я чую такі ж розмови; «Кожний хай дбає за свою голову!» А святий митрополит говорить слова, пристойні не воїну, а древньому старцеві перед кончиною, — про покаяння і сльози… Тихою лагідністю не зупинимо ворога, не вдержимо землі Руської…
— Правильно, правильно сказав Василько! — закричали у натовпі.
Народ невідомий і злий йде швидко, верхи… Треба з честю зустріти незваних гостей. Треба відбитись од них і притомити назавжди. Татари не крилаті, не перелетять через Дніпро, а якщо й перелетять, то, певно, сядуть, і ми тоді побачимо, що бог дасть.
— Приймемо їх на мечі й сокири!
— Так нехай наші стольні князі, — вів далі Василько, — пройдуть до гридниці князя Мстислава Романовича і за стародавнім звичаєм сядуть тісним колом на одному килимі й вирішать: чи зустріти поганих недругів слізьми й покаянням, чи випробуваними дідівськими мечами булатними?
— Правильно сказав князь Василько. Нехай так і буде! — закричали з усіх боків.
— А хто буде найстарший? Хто поведе полки? Я під рукою Мстислава Романовича не піду! — кричали з одного боку.
З другого підхоплювали:
— Нехай поведе рать Мстислав Мстиславович Галицький. Недарма його прозвали Удатний, він удачу принесе!..
Двадцять три князі пройшли до гридниці київського князя, щоб вирішити, що робити. Думали довго, а домовитися не змогли. Мстислав Удатний доводив, що треба напасти на татарський табір біля Лукомор’я. «Захопивши їхні товарища, ми збагатимо всіх. Тоді не тільки князь, а й простий ратник одержить здобич чималу».
Ця думка про похід до Лукомор’я багатьом сподобалась, але князі ніяк не могли обрати одного воєводу для всіх полків.
Тим часом із степу прибіг один з бродників. Він повідомив, що невідомі татари густо сунуть до Дніпра. Це прискорило рішення йти проти татар, переправляючись через Дніпро біля острова Хортиці.
Читать дальше
