З-під ніг коня вилетіла зграйка сірих куріпок і понеслася вбік, знову падаючи в траву. Заєць метнувся з-під широкого лопуха і помчав прямо, прищуливши вуха. А кінь, як і раніше, легко скакав, відкидаючи руді ноги, стрибаючи через кущі бур’яну, і швидко виносив Джебе, що схилився до гриви.
Вороги недалеко… Джебе розрізняв їхні загорілі обличчя під залізними шоломами. Двоє урусів прикриваються червоними щитами: один зовсім молодий, з рум’яним обличчям і чорними очима, у другого сиві звисаючі вуса. Найближчий за всіх третій в яскраво-червоному чекмені — кипчак на вороному коні… Він намотує на руку аркан.
Вірне око у Джебе, і не схиблять його стріли. Джебе натягує свій страшний тугий лук, і кипчак, змахнувши руками, падає з сідла. Сполоханий вороний кінь мчить уже без вершника, задерши голову, і вітер розвіває його довгу гриву.
Молодий руський воїн близько… Через якусь мить коні зіткнуться. Юнак сильно метнув короткого списа, але той тільки сковзнув по плечу сталевого татарського панцира… Друга довга стріла Джебе вп’ялася юнакові між чорними блискучими очима… Прощай, славо! Прощай, яскраве сонце, прощай, отчий дім!
Джебе не оглядається… Він шукає очима: де ж нукери Гемябека? Ось вони! Ціла юрма їх уже вибралася з яру і мчить з хрипким лютим виттям назустріч наступаючому руському загонові.
Руські вершники швидко перешиковуються і змикаються в тісні ряди. Їхні червоні щити, — круглі зверху і гострі знизу, — вирівнюються дружним і грізним цепом. Воїни вийняли свіжовідточені сяючі мечі і стрімко летять на татар.
Але Гемябек і його нукери твердо пам’ятають наказ Джебе: наблизившись на політ стріли, вони круто повертають коней, проносяться повз здивованих урусів, посилаючи згубні стріли, і щодуху скачуть назад у степ.
Уруси з криками кидаються вслід. Вже їхні стрункі ряди змішались. Усі скачуть врозбрід, намагаючись догнати тікаючих татар. Деякі уруси на чудових конях наздоганяють десяток відсталих. Вони рубають їх, здирають броню і пересідають на татарських коней.
Джебе, оточений охоронцями, недовго спостерігав першу сутичку татар з урусами. Він спустився в яр, де пробивалося джерело, напоїв коня і наказав усьому татарському загонові відходити далі.
Вершники Гемябека, повернувшися, сказали, що їхній начальник, поранений списом, упав разом з конем; його оточили уруські вершники, але він відбився і поскакав у степ. За ним погналося багато кипчаків.
Вночі Джебе з допомогою бродників сам допитував захопленого руського полоненого. Той розповів, що це йде передовий загін під начальством сміливого галицького князя Мстислава Удатного. З ним воїни з Галича і волинських міст. Вони спустилися на човнах Дністром до моря, завернули в гирло Дніпра і звідти піднялись до острова Хортиці, де призначено збір усіх загонів, які йдуть на татар.
— Князі не миряться один з одним, — говорив полонений, — всі йдуть загонами нарізно; в кожному загоні свій начальник, а загального воєводи над усіма нема. Хоч ратники між собою говорили, що слід було б зробити головним воєводою Мстислава Удатного, — дуже він у бою досвідчений і запальний! — але проти нього заперечував князь Мстислав Романович київський. Він ніяк не може підкоритися, бо вважає себе старшим, великим князем. А простим ратникам від тієї княжої ворожнечі тільки скорбота і розорення; адже коли татари переможуть, то всі князі на борзих конях повтікають, а прості ратники ляжуть кістьми. У похід ратники вирушили. на своїх орних конях, на них далеко не втечеш. А татари вислизають від них, як. в’юнкі вужі.
Джебе спитав, чи багато кипчаків? Полонений відповів, що кипчаків, кажуть, дуже багато. Їхні загони йдуть лівим берегом Дніпра, кваплячись з’єднатися біля Хортиці з руськими військами. І зараз спереду, разом з Мстиславом Удатним, іде кипчацький загін, а веде його воєвода Ярун.
— А що кажуть уруси про татарських воїнів? — спитав Джебе.
— Раніше говорили, що татари воїни «прості» (малосильні), ще гірші, ніж кипчаки. Тому князі й поспішають без остраху захопити татарський табір і награбоване татарами добро. А тепер я помітив, що татари і воїни хороші, і стрільці влучні.
Джебе наказав татарам відійти далі в степ й не розпалювати вночі багать, а руського полоненого зарізати.
Вночі бродники і татарські розвідники підповзли до руського передового загону і слухали, що там говорять. Руські воїни ночували посеред кола, утвореного з возів. Кипчаки стояли окремими таборами, співали й танцювали біля багать. Вони раділи, що повертаються до своїх покинутих кочовищ, звідки виженуть татар.
Читать дальше
