Наталена Королева - Quid est Veritas?

Чужі ж галилеянам кантабрійські та кельт-іберійські слова, до того ще ніколи не схоплені їхнім вухом, уже не звучали чужими чи незрозумілими в мішанині знайомих слів.

«Гостинні й лагідні мешканці тихої пастушої країни, мабуть, узагалі не знають страху!» — було першим враженням Лазара від тубільців.

Бо ж вони тільки блиснули в усміху перлами зубів на Лазареві заспокійливі слова:

— Не бійтеся нас!

Він гадав, що злякаються чужих людей, принесених баркою з морських далин, населених усякими страхіттями, що поставляться з недовір’ям до чужинців, як то було в юдеїв. Але не страх побачив, а тільки цікавість до нової, напевно, чарівної «казки», що приходила до них…

Відповіли спокійно й поважно, як мудрі діти:

— Чого ж нам боятись! Більш, ніж життя, ніхто від нас не може взяти! А смерть — це ж мета життя, дарма, чи хто хоче, чи не хоче до неї йти! Аби радісно дійти до кінця своєї дороги!..

— Хто вас такого навчає? — запитав здивований Лазар.

— Хто ж бо, як не добрі отці, що знають усе в святій мудрості!

— Це назва ваших жерців чи священиків? — розпитував Лазар.

— Звемо їх тро-гідами [349] Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid. … — пояснював старший, поважного вигляду пастух.

Він бував у бувальцях! Аж у Porta Veneris [350] Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів «був у Порта Венеріс» означав «був на краю світу». був! І Толозу [351] Толоза — сьогодні Тулуза. бачив!

— Tro-hid у нашій мові означає «ясновидючий»… той, що перебуває у святих думках. А наші добрі отці перебувають у лісах, у гірських, печерах, на самоті… З духами говорять… Слухають таємних голосів, що до них згори промовляють… Розуміють шелест листу й шепотіння вітру… Знають таємні шляхи зір… І ще таємніші стежки душ людських, що міняють тіло по смерті, як ми одежу, і йдуть до нового життя [352] Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя. … Бо все не закінчується тут, із смертю людини…

Із цих слів Лазар пізнав, що цей люд приготований прийняти вість благу, науку Раббі Галилейського…

І благословив першу вечерю, до якої пастухи запросили від щирого серця мандрівників.

…………………

І розійшлися Лазареві товариші землею нарбонезькою. А човен, що їх привіз сюди, відплив і зник у безкраїх просторах моря…

Але не загинув.

І, як кажуть люди [353] З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції. , не загине, доки морські хвилі будуть битись об береги твердої землі [354] З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції. . Не може-бо загинути човен, освячений присутністю келеха!

Тому блукає ця барка таємна морями-океанами… Шукає суден, що гинуть у хвилях та бурях [355] З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції. … Коли ж там є людина, повна справжньої любові, милосердя й непохитної віри, то, хоча б яка грішна була, врятується вона. Якщо в хвилину смертельної небезпеки жалуватиме не за своїм життям, але за тим, що промарнувала те життя, не шукаючи Гори Спасіння [356] З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції. …

Тої ж миті стане перед такою людиною човен-примара й допровадить її до тієї землі, де непохитно стоїть Гора Спасіння…

Так, під спів хвиль, переказували рибалки, що чували від своїх віщих друїдів про примару морів, таємний човен, що віщує не загибіль, але спасіння…

Сам Лазар з Мартою, Магдалиною та малою Гелою, що дістала наймення Радіана (Світлосяйна), хоч чорна була обличчям і тілом, дійшли до Массілії [357] Массілія — сьогодні Марсель. , міста доброго, ще греками заснованого в давню давнину.

Вельми припали до душі витанійської господині рухливі, завзяті, до праці беручкі массілійці. Однаково вправні були чи то реву плекати, чи оливні гаї насаджувати, родючу землю орати, нездобутними мурами міста обводити, чи рибалками або мореплавцями бути.

І почала Марта просиїи брата, щоб лишився в Массілії.

Сподобались і Лазареві сердечні та щирі тамошні люди. Особливо ж тим, що не цуралися вони ні мудрості, ні мистецтва.

Знали трохи й про троянські бої, стародавніми піснями вславлені. І про мудрість Платонову… Чули й про Орфея, що своїми мелодіями пробуджував не тільки в людських, але й у звіриних серцях почуття вищі, шляхетніші.

Але Магдалина в Массілії не залишилася… До неї ж невідступною тінню тулилася чорна Гела-Радіана…