Почався бій.
Піняться хвилі, плигаючи, мов білогриві Нептунові коні… Свистять стріли, плюскотять весла, шкребуть облавки галер залізні багри-гаки… Тіла перших ранених і мертвих важко падають у хвилі…
Усе покривається криком бійців та зойком і вереском глядачів.
Пурпурові й сині шовкові вітрила надимають свої могутні груди, набираючи в них штучного Евенцієвого вітру, що його наганяють укриті під велюмом міхи в міцних руках рабів — тих рабів, що гуртом мають лише Евенцієві відоме «х» «респіраційної сили…»
Тільки, здається, Евенцій щось перерахувався: міхи немов сказилися і штучний бурун перетворюється у справжню страшну хуртовину.
Свистом і виттям заглушує всі голоси бійців і глядачів. Ось падає скажено злісною хвилею і змітає, мов придорожній порох, і галас, і зойки, і захоплення…
Цирк замовкає.
Очі всіх присутніх розширені до останніх меж, а на розтулених устах однаковий знак запитання.
І хоча синій велюм без перерви зверху поливано водою, охолодженою снігом, а зсередини звогчувано ароматною дрібною росою, всі присутні чують, як згущене повітря чавить їх, немов брила нагрітого металу.
І таки дійсно, в цирку неначе нема повітря, а присутні, замість дихати, ковтають розпалену пару…
Зненацька прокотився підземний гуркіт, а весь цирк здригнувся й затремтів, немов по ньому пробігли жахливі корчі…
Кай відчув, як під його ногами задрижала долівка і стала навкоси.
Чи ж він справді умліває? Він, Кай Понтій, найвитриваліший із однолітків в палестрі! Той, кого не лише за кучеряву голову, але й за гармонійно розвинені могутні м’язи його палестинські товариші-римляни звуть «Мелеагром Риму»!
Та юнак не встиг відчути соромливості за свою слабість. Нагло прийшла свідомість і викликала хвилинне остовпіння.
Саме в цю мить синій велюм над ареною напнувся й голосно тріснув, неначе розбилася розпалена ваза небесної блакиті. Велетенська безсила тканина звисла над цирком, мов прапор переможеного.
Пожмакана й порозривана, вона тріпала краєм, ніби крило смертельно раненого велетенського птаха, а в розпалений прорив улетів стовп піску й куряви.
На глядачів посипалося дрібне каміння, і ніч без вечора вмить замінила паркий день. А в тій єгипетській пітьмі, або ж, як тут говорили, сухій імлі, що налетіла з пустині гураганом, із тисячі грудей однодушно вирвалися жахливі слова:
— Terrae motus [28] Terrae motus — писалося й у двох словах, і в одному: Terraemotus. Був це стверджений історичний факт, що Тиверіадський цирк, зруйнований майже дощенту саме в день його відкриття, а потім відбудований, знов був знищений другим землетрусом. Авторка тому докладно описала землетрус з його симптомами (спека, наглий заворот голови тощо), що пережила тричі в житті землетрус, щоправда, легший від описаного. Але цього вистачило, щоб запам’ятала його на все життя. Перший раз — це було в Помпеях, де авторка працювала на розкопках, другий раз і третій — у Персії.
! Рятуйтесь!
Хвилі перетвореної на широченний басейн арени з могутньою силою вдарили на глядачів. Немов із величезної миски, що перелилася через край, штовхнуто воду сильним стусаном.
Арена перехилилася, як миска, і залила не тільки водою, але й безумною панікою вщерть, по вінця амфітеатр.
Ще раз у різних кінцях застогнало одурілим шалом те саме страховинне слово:
— Terrae motus! Землетрус! Рух стихії!
А вся людська маса схопилася на рівні ноги, обернулася спиною до арени й перекочувалася хвилями до виходів.
Топтала й душила передніх, але виходів не знаходила, бо вони були забиті.
І знову цирк застогнав, але зойки й вигуки втратили характер людських голосів…
Ще раз в отвір роззявленого велюму гнітючою спекою дихнув «полудневий біс» самум, що палить рослини й життям тварин гасить свою смертну спрагу…
Фіалковий вогненний меч розсік темряву й немов палаючою биндою оперезав мармур Тиберієвої статуї.
Кам’яний цезар хитнувся й легко, стрімголов кинувся у воду [29] Історичний факт. Не можу подати, в якого із староримських анналістів я його вичитала, бо нині не маю під рукою… ані Ватиканської бібліотеки, у якій дядько Евґеніо де Кастро, римський прелат, був одним із бібліотекарів, ані Тарраґонського архіву. Користуюся тільки своєю пам’яттю та деякими записами, зробленими колись.
.
Довкруги Кая шалів хаос. Змішалися люди й речі. Люди немов утратили здібність керувати своїми рухами, а неживі речі набули її.
Важкі бронзові триноги, що на них по кутах прокураторової ложі палилися пахощі, раптом зірвалися з місця і в повітрі, на лету, кинулися в бій із мармуровою вазою, повною квітів.
Читать дальше