— Уже від одного погляду красуні Маріам увесь цирк освітлюється, а цілий світ перетворюється на святкову містерію…
Кай щойно тепер помітив, що в архітекта напрочуд приємний голос. І жваво запитав:
— Погляд, очевидно… Але який вона має голос?
А самому грало у вухах оте чудове: «Дякую, шляхетний пане!..»
— Звук її голосу — відгук струн ліри самого бога гармонії Аполлона. Бо ж то голос чарівної і принадної Еллади. Твоїй милості напевно-бо відомо, що тільки батько «тиверіадської квітки» був галилеєць…
— Ким був? — коротко й різко, наслідуючи Пилата, спитав Кай.
— Власником і будівничим кораблів, арматором у Тирі. Звався Теофіл [25] Історично доказаний факт.
. Мати ж гетери була грекиня, мала незвичайну красу й винятковий розум [26] Історично доказаний факт.
. Одні кажуть, прийшла з Мілета. Інші — ніби з Коринта, колиски грецьких митців. Але, як справжня грекиня, була обдарована й неабиякою практичністю: мала фабрику в Тирі… [27] Історично доказаний факт.
Кай все це знав ще з Цезареї, але з радістю слухав би знову й знову: може, впаде до вуха якась нова подробиця!..
Але Евенцій мав прикру вдачу: його цілого захоплювали, мов дитину іграшки, — обряди, фальшиві урочисті промови без жадного змісту, в заяложених виразах…
А Каєві все це було таке нудне!
І, мов навмисне, день розтягався до безконечності!..
Коли б уже швидше надійшов вечір!
Вечір, «що все додому приводить, тільки доньку від матері відводить…» — як співала Сафо…
Доньку… арматора Теофіла!..
Але, здається, правду говорив Каєві його улюблений учитель, що у віршах натхненних поетів скриваються чари. Справді, щойно згадав вірш про вечір і немов прикликав його!
Чи то тільки так здається? Може, знов зайшла на нього якась затьма? Бо ж тіні від синього велюму — намету, натягненого над ареною, не довшають ані трохи.
Однак, що ж то робиться з самим цим велетенським велюмом?
Він надувся від вітру й гуде, як бубон під пальцями. Неначе й справді починається хуртовина.
А щасливий успіхом своєї вигадки архітект Евенцій аж виспівує Каєві у вухо:
— Це мій штучний бурун! Я вигадав його для навмахічних ігор, представлення морського бою. Зараз почнеться цей бій. А сили вітру твоя милість може легко вирахувати за звичайною формулкою: п — прудкість, в — площа вітрила, р — поступовий рух галери…
Архітектів дорогоцінний стилос, оздоблений великими смарагдами, швидко заповнював числами навощені таблички до писання, диптихон.
— Кількість рабів із міхом, що мають «х» респіраційну силу, зазначимо «мр»…
Але Кай, хоч би й хотів, не може вловити слів Евенцієвого викладу. Все довкола топиться в оглушливому ревінні й тупоті тисячоногого натовпу глядачів, які цим способом виявляють свою похвалу й захоплення.
— Е-во-е! — летить з горішніх місць… Як кинутий смолоскип, перетинає цілий цирк.
Кай невільно підіймає голову й не може стримати молодого сміху: це рве повітря отой високий, кощавий, зелено вдягнений осібняк, що надвис саме над ложею Магдалини… Скриб-писар, як дрібний урядовець із довгими безм’язими руками, що не знають ні ремесла, ні тяжкої праці. Його мокре, мов свіжопобарвлене волосся, перетято малинового кольору стьожкою довкола великої лисіючої голови.
У зеленій туніці він виглядає, мов жива збільшена карикатура ятлика.
Але ж його «Е-во-е!», справді, мов кинений згори смолоскип, запалює відразу захопленням цілий цирк, що враз починає страшенний зойк.
Це похвала юрби на адресу Евенція, бо його прехитрими приладами в одну мить перетворено арену на широкий ставок, повний розбурханих штучним буруном хвиль.
З брязкотом зброї та плюскотом весел на ці хвилі випливають справжні галери й готовляться до морського бою.
Це таки дійсна навмахія!
І не тільки Тиверіада, але й сама Цезарея, місто постійного осідку прокуратора й тетрарха, ще ніколи не бачила подібного видовиська.
Немов від ударів могутніх дельфінових хвостів, уже запінилися хвилі за кермами галер.
Звинними рибами, легесенько, без зусиль наганяють вони одна одну…
Збиваються в гурт знову і розпливаються. Немов у жартівливому танку на поверхні води.
Та вже сурма проспівала наказ. І у відповідь їй хмари стріл задзижчали в повітрі, ніби невидима рука велетня махнула над водою й закинула до неї блискучі сіті. І враз перший улов Смерті впав у ті сіті та збагрив їх кров’ю.
Кривавий пурпур відбився в очах бійців і заіскрився в очах глядачів.
Читать дальше